Взаємодія дослідника та оповідача в просторі інтерв'ювання і поза ним.

Анотація

Мета дослідження. Дана стаття досліджує розвиток взаємодії дослідника та оповідача в рамках методології усної історії. Усні історики в Україні працюють з надзвичайно важкими темами пов'язаними із травмою, війною та переселенням. Часто ми стаємо першими, хто чує від людини її історію з усіма страшними подробицями. Звісно, це призводить до значного розширення методологічних та етичних викликів у цій сфері, особливо в контексті зростаючого інтересу до документування усних свідчень війни

Методологія дослідження базується на рефлексії власного досвіду записування інтерв’ю, дискусій з колегами, а також на розмовах з колишніми оповідачами про те, що вони відчували коли давали інтерв’ю для проєкту на травматичну тему.

Наукова новизна роботи полягає у визначенні аспектів взаємодії дослідника та оповідача і впливу цих стосунків на процес інтерв’ювання. Стаття фокусується на взаємодії дослідника та респондента, піднімаючи питання фізичної та ментальної безпеки оповідачів, необхідності анонімізації та збереження суб’єктності респондентів. Розглядається досвід участі автора в проєктах «Музей воєнного дитинства» та «Ті, хто лишились: свідчення мешканців Харкова та Харківської області», а також персональні рефлексії щодо відповідальності дослідника перед тими, чиї історії записуються. Окрему увагу приділено проблемі можливості отримати зрілі свідчення та ролі часу у формуванні відрефлексованого досвіду.

Актуальність цієї теми пов’язана із стрімким поширенням ініціатив зі збирання усних свідчень після 2014 року, а особливо після початку Повномасштабного вторгнення 2022 року.

Висновки. Стаття пропонує критичний аналіз методологічних викликів, пов’язаних із популяризацією усної історії, та окреслює можливі шляхи адаптації наукового підходу до нових реалій. Автор ставить питання: чи варто докладати зусиль до збереження методологічної чистоти усної історії, чи необхідно допустити можливість розширення інструментарію з урахуванням нових суспільних та технологічних умов, в тому числі, висновків Бельмонтського звіту, який визначає стандарти для поведінкових та медичних досліджень.