Інфодемії та виклики практики людиноцентрованої психотерапії в часи «ідеального шторму»

Анотація

Швидке поширення цифрових комунікаційних технологій кардинально змінило динаміку колективних психологічних процесів, породивши явище, відоме як інфодемія. Інфодемія є інтенсивною формою психічної епідемії, під час якої надмірна, спотворена або маніпулятивна інформація швидко поширюється через цифрові медіа, посилюючи невизначеність, тривогу, поляризацію та психосоціальну вразливість. Цей процес розгортається на тлі численних глобальних криз, що перетинаються між собою, які в цій статті концептуалізуються як «ідеальний шторм», що охоплює збройні конфлікти, пандемії, технологічне прискорення, ерозію інституційної довіри та структурну невизначеність. Метою цього дослідження є концептуалізація інфодемії як еволюційної стадії психічних епідемій у суспільствах, опосередкованих цифровими технологіями, та аналіз їхнього психологічного впливу на окремих осіб і населення, а також викликів, які вони ставлять перед сучасною психотерапевтичною практикою, зокрема в рамках персоноцентричного та гуманістичного підходів. У статті використовується теоретична та міждисциплінарна методологія, що поєднує історико-порівняльний аналіз психічних епідемій, концептуальне моделювання та критичний синтез досліджень з психології, медіа-досліджень та психічного здоров'я. У статті пропонуються концептуальні моделі для оцінки інтенсивності інфодемії та її психологічного впливу, підкреслюючи взаємодію між інформаційно-технологічними можливостями, стресом, пов'язаним з кризою, психосоціальною вразливістю та рівнем інституційної довіри. Стверджується, що інфодемія сприяє реконфігурації норм психічного здоров'я, терапевтичного попиту та форм психологічного дистресу, які все більше характеризуються фрагментацією сенсу, афективною дисрегуляцією та ерозією спільної реальності. Особлива увага приділяється наслідкам цих процесів для психотерапії, орієнтованої на людину. У статті висловлюється думка, що інфодемія ставить під сумнів основні терапевтичні умови – емпатію, безумовну позитивну оцінку та конгруентність – і водночас підкреслює їх критичну важливість як неалгоритмізованих ресурсів для збереження людської суб'єктивності. У дослідженні робиться висновок, що психотерапія, орієнтована на особу, може розумітися не тільки як клінічна практика, але й як захисна гуманістична структура, здатна підтримувати створення сенсу та психологічну стійкість у цифровому насиченому та схильному до криз середовищі.