Режими есенціальної саморегуляції як предиктори психологічного благополуччя особистості

Анотація

У статті представлено результати емпіричного дослідження режимів есенціальної саморегуляції як предикторів психологічного благополуччя особистості. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю уточнення психологічних механізмів, які забезпечують внутрішню узгодженість особистості, її адаптацію, автономію, здатність до конструктивної взаємодії та підтримання психологічного благополуччя. У межах авторської концепції есенціальна саморегуляція розглядається як система емоційних, комунікативних та поведінкових режимів, що забезпечують або ускладнюють внутрішню інтеграцію особистості та її психологічне функціонування. Метою дослідження було виявлення зв’язків між режимами есенціальної саморегуляції та показниками психологічного благополуччя, а також визначення саморегуляційних предикторів інтегрального показника психологічного благополуччя. Теоретичну основу дослідження становили гуманістичні концепції особистісного розвитку, концепції психологічного благополуччя та авторська концепція есенціальної саморегуляції. У дослідженні використовувалися Опитувальник діагностики есенціальної саморегуляції (ОДЕС), Опитувальник діагностики емоційного компоненту есенціальної саморегуляції (ОДЕС-2-Е), а також шкали психологічного благополуччя К. Ріфф. Статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою коефіцієнта τ-b Кендалла та множинного регресійного аналізу. Результати дослідження показали, що оптимальні режими есенціальної саморегуляції позитивно пов’язані з показниками психологічного благополуччя, зокрема з автономією, позитивними відносинами, управлінням середовищем, особистісним ростом, цілями у житті та самосприйняттям. Діалогічні та внутрішньо узгоджені способи саморегуляції пов’язані з більш високими показниками психологічного благополуччя, тоді як афективні, амбівалентні, апатичні та дезінтегровані режими демонструють переважно негативні зв’язки з його показниками. Регресійний аналіз показав, що режими есенціальної саморегуляції пояснюють статистично значущу частку варіативності інтегрального показника психологічного благополуччя. Позитивним предиктором психологічного благополуччя виступають внутрішня узгодженість переживання, конструктивні способи комунікації та адаптивні поведінкові способи реалізації активності, тоді як емоційне перенапруження, внутрішня суперечливість, апатичність та дезорганізація саморегуляції пов’язані зі зниженням психологічного благополуччя. Отримані результати дозволяють розглядати психологічне благополуччя не лише як наслідок зовнішньої адаптації або задоволеності життям, а як стан, пов’язаний із якістю емоційної, комунікативної та поведінкової саморегуляції особистості. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у психодіагностиці, психологічному консультуванні, психотерапії та програмах психологічної підтримки особистості.