Есенціальна саморегуляція як предиктор самоактуалізації особистості

Анотація

У статті представлено результати емпіричного дослідження есенціальної саморегуляції як предиктора самоактуалізації особистості. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю уточнення психологічних механізмів, які забезпечують реалізацію особистісного потенціалу, внутрішню узгодженість особистості та її здатність до самореалізації. У межах дослідження самоактуалізація розглядається як інтегральна характеристика особистісного розвитку, а есенціальна саморегуляція — як система емоційних, комунікативних та поведінкових механізмів, що забезпечують або ускладнюють реалізацію самоактуалізаційної тенденції особистості. Метою дослідження було виявлення зв’язків між показниками есенціальної саморегуляції та характеристиками самоактуалізації особистості, а також визначення саморегуляційних предикторів інтегрального показника самоактуалізації. Теоретичною основою дослідження стали гуманістичні підходи до розуміння особистісного розвитку, концепції самодетермінації та авторська концепція есенціальної саморегуляції. У дослідженні використовувалися Опитувальник діагностики есенціальної саморегуляції (ОДЕС), Опитувальник діагностики емоційного компоненту есенціальної саморегуляції (ОДЕС-2-Е) та Самоактуалізаційний тест Е. Шострома. Статистична обробка результатів здійснювалася за допомогою коефіцієнта τ-b Кендалла та множинного регресійного аналізу. Результати дослідження показали, що оптимальні режими есенціальної саморегуляції позитивно пов’язані з показниками самоактуалізації, зокрема з орієнтацією у часі, ціннісною орієнтацією, гнучкістю поведінки, самоповагою, самосприйняттям, контактністю та креативністю. Водночас афективні, амбівалентні, апатичні та дезінтегровані режими саморегуляції пов’язані переважно зі зниженням показників самоактуалізації. Регресійний аналіз засвідчив, що режими есенціальної саморегуляції пояснюють статистично значущу частку варіативності інтегрального показника самоактуалізації. Позитивними предикторами самоактуалізації виступають внутрішня узгодженість переживання, конструктивні способи комунікації та адаптивні поведінкові способи реалізації активності, тоді як внутрішня суперечливість, емоційне перенапруження, апатичність та дезорганізація саморегуляції пов’язані зі зниженням рівня самоактуалізації. Отримані результати дозволяють розглядати самоактуалізацію не лише як наслідок мотиваційної спрямованості особистості, а як процес, пов’язаний із якістю емоційної, комунікативної та поведінкової саморегуляції. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у психодіагностиці, психологічному консультуванні, психотерапії та програмах особистісного розвитку.