Вербалізація концепту «слух» у слов’янських мовах

Анотація

Метою пропонованого дослідження є виявлення найбільш продуктивних когнітивно-номінаційних моделей, що формують ядро номінативного поля концепту «слух» у слов’янських мовах. Об’єктом дослідження є слов’янські найменування слухового сприйняття. Предмет дослідження – ономасіологічна структура цих найменувань.

В результаті дослідження було встановлено, що номінаційні моделі, за якими здійснюється вербалізація концепту «слух» у слов’янських мовах, нечисленні. Сучасні слов’янські номінації слухового сприйняття відносяться до загальнослов’янського словникового фонду та мають праіндоєвропейське коріння.

Основне слов’янське найменування здатності чути – слух – є віддієслівним утворенням, що реалізує номінаційну модель: ‘дія’ > ‘здатність виконувати дію’. Семантичний розвиток цієї лексеми (‘поголос’ > ‘здатність чути’), етимологічний зв’язок лексем слух, слава і слово, поєднання в семантиці праслов’янського дієслова *slūti значень ‘говорити’ і ‘чути’ свідчать про те, що цим коренем у праслов’янській мові спочатку позначалася здатність сприймати не просто звуки, а звуки людської мови.

Від іншого слов’янського дієслова, що позначає слухові відчуття, – чути – абстрактна назва слухового сприйняття у слов’янських мовах не утворилась, що, як видається, пов’язано з семантичним синкретизмом висхідного дієслова, яке може застосовуватися відносно різних перцептивних модусів (дотику, нюху, слуху тощо) або виступати недиференційованим позначенням відчуття.

При використанні лексеми ухо у значенні ‘слух’ реалізується модель: ‘орган, що виконує певну функцію’ > ‘функція’, проте ця модель не є продуктивною у слов’янських мовах (зафіксована лише в російській мові). Оскільки для лексеми ухо значення ‘здатність сприймати’ не є характерним, у слов’янських мовах відсутні найменування глухоти, утворені за моделлю ‘відсутність органу, що виконує функцію’ > ‘відсутність функції’ (на відміну від назв сліпоти, для яких така модель є продуктивною).

З ономасіологічної точки зору можна констатувати наявність двох основних когнітивних особливостей, що впливають на характер вербалізації концепту «слух» у слов’янських мовах: по-перше, очевидний первісний зв’язок слухового сприйняття з мовленнєвою діяльністю (концептуалізація людської здатності чути формувалося у зв’язку з розвитком членороздільного мовлення), а по-друге, семантичний синкретизм перцептивної лексики, що базується на взаємодії різних перцептивних модусів людини (явище синестезії).