Наративна структура роману Б. Житкова «Віктор Вавич»

Анотація

Мета цієї статті – з’ясувати особливості наративної структури роману Б. Житкова «Віктор Вавич» (1926–1931, опубл. 1999). Актуальність студії зумовлена тим, що наратологічний аналіз є перспективним напрямом сучасної філологічної науки, але значущі наративні характеристики роману Б. Житкова майже не знаходять розкриття в літературознавчих дослідженнях тексту. Запропоновано використання моделі комунікативних інстанцій та точок зору В. Шміда, з’ясовано зв’язок між наративною структурою та проблематикою роману, наративні чинники характеротворення тощо.

Доведено, що роман будується за складною поліперцептивною композицією, у якій майже не виявлено забарвленої постаті наратора, котрий залишається нібито поза текстом, дозволяючи його героям презентувати своє світобачення майже самостійно. Розглянуто постать титульного персонажа Віктора Вавича та конструювання його образу наративними засобами. Доведено, що структура свідомості, яку репрезентує Віктор Вавич, двоїста й інкорпорує у собі як власну свідомість героя, так і сконструйований ним уявний образ зовнішнього іншого, який піддає його критичній оцінці. Така двоїстість сприйняття себе властива декільком персонажам тексту, але лише у випадку Вавича вона стає психологічною домінантою, яка зрештою знищує його особистість і призводить його до занепаду й загибелі.

Простежено, що у тексті, попри поліперцептивну композицію та невиявленість постаті наратора, існує монологічне організуюче начало, що виявляється через функціонування доволі рівномірної та стійкої мотивної системи, яка реалізується через різні перцептивні інстанції. В такий спосіб текст утворює уявний діалог двох інстанцій: монологічної інтенції, що існує у категоріях власної ідеології, та поліфонії свідомостей, над якими немає забарвленої постаті наратора, котра б надавала їм будь-яку ідеологічну оцінку.