Драма Лесі Українки «Лісова пісня» на уроках літератури

Анотація

Мета цієї статті – обґрунтувати вибір методів і шляхів аналізу драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» в умовах компетентнісного підходу до навчання і виховання молоді засобами мистецтва слова. У статті розглядаються жанрово-стильові та мовні засоби драми-феєрії «Лісова пісня», з’ясовуються риси індивідуального стилю письменниці, художні чинники характеротворення персонажів, особливості проблематики й композиційної будови твору. Характерною ознакою є те, що в ньому протистоять два світи – світ реальний з живими людьми і світ природи з міфологічними істотами, що засвідчує поєднання фантастики з реальністю. Звідси випливає підпорядкований головній ідеї основний конфлікт – боротьба проти тупості, сірості й буденщини за високу мрію, вірність і красу, за гармонійне, щасливе вільне життя. Композиційну будову твору посилюють роль прологу-заспіву як своєрідної прелюдії майбутніх конфліктів, протиставлення волі і неволі, руху і застою; конфлікт між людиною і природою: зустріч дитини лісу Мавки і сільського хлопця Лукаша, зародження і розквіт кохання, розвиток конфлікту між поезією і життєвою прозою, мрією і буденщиною, перипетії кохання, що  становлять сюжет драми. Його особливість підкреслюють дві кульмінаційні вершини. У статті пропонуються методичні рекомендації щодо аналізу драми-феєрії «Лісова пісня» згідно з вимогами компетентнісного підходу до літературної освіти учнів: скористатися змішаним шляхом аналізу літературного твору, який передбачає розгляд жанру, життєвої основи, тематики і проблематики; єдності загальнолюдського і національного, відповідності між художньою формою і змістом; самобутності авторського художнього письма і багатства мови; особливостей сюжету і композиційної послідовності подій, з’ясування провідної думки та духовно-естетичної цінності твору.