Так починався імажизм

Анотація

У розвідці йдеться про історико-літературну вагу першого етапу розвитку англомовного імажизму. Зосередженість на тому, як імажизм починався, важлива, адже саме аналіз першого етапу його розвитку дозволяє розкрити головну мету цієї розвідки – довести, що короткий успіх і довготривалий вплив імажизму на історію поезії (і частково ліричної прози) двадцятого століття укорінений не тільки у формулюванні утилітарних «правил поведінки» нової поезії, але й у більш глибинній і складній полеміці-взаємодії з попередньою традицією – класицизмом, романтизмом та символізмом.

Новим є акцент на теорії і практиці діяльності «Клуба поетів» (Т. Е. Г’юм, Ф. Флінт та ін.), а особливо на поезії Едварда Сторера. Такий ракурс дослідження корегує та поглиблює загально відоме уявлення про роль Езри Паунда як єдиного «імпресаріо» імажизму і модернізму. Е. Сторер підтримав Т. Е. Г’юма у нагальності розриву з романтичною естетикою на користь класицистичної; заміни метафори аналогією; орієнтації на передачу досвіду через  конкретний образ («Лекція з сучасної поезії» та «Романтизм і класицизм»). Спільним було і прагнення нової поетики вірша, що заперечувала абсолютний імператив дотримання силабо-тоніки чи штучного ритму й рими. Огляд теоретичних міркувань перших імажистів підкріплюється аналізом поезій Т. Е. Г’юма («Осінь», «Набережна», «Перетворення») та  Е. Сторера («Ілюзія», «Образ», «На березі») на тлі поезії романтиків та георгіанців.  Саме Т. Е. Г’юм, Ф. Флінт, Е. Сторер і «Клуб поетів» зробили перші важливі кроки для радикального оновлення поезії ХХ ст., не тільки декларуючи нові відносини між автором/ліричним героєм –  текстом/образом –  і читачем, але й демонструючи у своїх поезіях увагу до рецептивної складової поезії; прагнення нової об’єктності замість романтичної абстрактності;  імперсональність,  технічну  свободу і «новий символізм», залежні від «маленьких сухих образів».