Лінгвокультурні стереотипи птахів-віщунів у творчості Михайла Стельмаха

Анотація

У статті подано результати лінгвокультурного дослідження, присвяченого проблемі вербалізації концептів птахів, яких в українському світобаченні наділяють здатністю передбачати людську долю. Актуальність дослідження зумовлена вагомою роллю птахів та відповідними стереотипами в національній мовній картині світу та мовотворчості М. Стельмаха зокрема.

Мета статті – з’ясувати специфіку вербалізації концептів птахів, з якими пов’язані негативні уявлення, окреслити їхню традиційну символіку та нові асоціації, зумовлені історичною добою, а також обґрунтувати амбівалентну оцінність.

Прислів’я та приказки, влучні перлини народної мудрості, переконують у тому, що птахи для українців здавна були об’єктом милування, предметом для спостереження та порівняння, формулювання власних висновків про світ природи та його вплив на життя й господарську діяльність людини. Ворон, сова, сич, кажан – це не просто концепти птахів, а концепти-символи, концепти-віщуни. Характерні для українськомовної картини світу національно-культурні стереотипи щодо них не втрачають своєї актуальностій й набувають своєрідного прояву в художніх текстах. В їх основі – первісні релігійні уявлення, національний досвід та фольклорні традиції. У творчості М. Стельмаха народна символіка зазначених птахів найкраще проявляється в синтагматичних зв’язках ключових номінацій. Негативна оцінність, що превалює у структурі окреслених концептів, зумовлена як відповідними ознаками денотатів, їхніми зовнішніми та поведінковими характеристиками, так і віруваннями, що склалися в українській картині світу. У контекстуальних умовах негатив іноді перетворюється на позитив, а лексичні засоби викриття зла стають засобами гумору та передачі захоплення птахами як реаліями природи, до якої українці здавна відчували повагу та любов. Амбівалентність концептів птахів-віщунів є національно-культурною стереотипною ознакою, що втілює оцінні норми й ціннісні орієнтири етносу на рівні взаємозв’язків та взаємовпливу двох значущих концептосфер – природи й людини. У художніх текстах аналізовані концепти стають оцінними зразками, з якими порівнюються об’єкти соціуму та їхні властивості.