Антирезультативність в латинській мові
Анотація
У статті розглядається семантична зона антирезультативності (відсутності результату) та засоби її вираження в латинській мові. Представлена у вигляді недосягнутого або анульованого результату, вона виражається граматичними і лексичними засобами.
Недосягнутий результат може реалізуватись у трьох напрямах: тимчасове припинення ситуації, яке не виключає можливості її наступного продовження (перервана дія); спроба суб’єкта досягти результату (намірена дія); припинення ситуації у точці, максимально наближеній до фіналу. Припинення ситуації з її можливим продовженням і логічним завершенням виражається виключно на лексичному рівні за допомогою фазових дієслів з семантикою припинення (desino, desisto, cesso) або обставинних показників, які вказують на відсутність результату до певного моменту (nondum). При цьому основна роль відводиться контексту. Засобом вираження наміреної, але не реалізованої дії, виступає імперфект (т. зв. imperfectum de conatu), конативне значення якого виникає завдяки взаємодії акціональної семантики предикатів (переважно телічні дієслова) та контексту і може трактуватись як прагматична імплікатура. Експліцитно намірена дія також виражається синтагмами з дієсловами відповідної семантики (типу conor, tempto + інфінітив).
Припинення ситуації у критичній точці близькій до завершення трактується у статті як проксимативність (часткова результативність). Вона реалізується виключно на лексичному рівні за допомогою прислівників paene та, рідше, prope.Засобом вираження анульованого результату є plusquamperfectum.
Антирезультативність латинського імперфекта, як і антирезультативність плюсквамперфекта є наслідком прагматичної імплікатури, яка виникає під впливом контексту та/або комунікативної ситуації. У першому випадку відсутність результату можна розглядати як імплікатуру дуративності, якщо відсутня інформація про досягнення фінальної точки, а лише повідомляється про розвиток ситуації у напрямку до неї. Антирезультативне значення плюсквамперфекта зумовлене властивим для цієї часової форми замкнутим часовим інтервалом і зв’язком із вторинною точкою відліку.
Завантаження
Посилання
Batiukova, O., Bertinetto, P. M., Lenci, A., Zarcone, A. (2012). Semantic priming study of Russian aspect and resultativity. Oslo Studies in Language, 4/1, pp. 177 – 206.
Bertocchi, A. (1996). Some Semantic and Pragmatic Properties of paene. In A. Bammesberger & F. Heberlein (Eds.). Akten des VIII. Internationalen Kolloquiums zur lateinischen Linguistik. Heidelberg: C. Winter, pp. 457 – 472).
Blase, H. (1903) Tempora und Modi. Genera Verbi. // Historische Grammatik der lateinischen Sprache. III/I. Leipzig: B. G. Teubner.
Comrie, B. Tense (1985). Cambridge: Cambridge University Press.
Ernout A., Thomas F. (1964). Syntaxe latine. Paris: Klincksieck.
Forcellini, Ae. (1965). Lexicon totius Latinitatis. Patavii: Forni. Available at: lexica.linguax.com/forc2.php
Haverling, G. V. M. (2010). Actionality, tense, and viewpoint. // New Perspectives on Historical Latin Syntax. 2: Constituent Syntax: Adverbial Phrases, Adverbs, Mood, Tense. Berlin – New York: Walter de Gruyter, pp. 277 – 523.
Hedin, E. (2000). The type-referring function of the Imperfective. I// Tense and Aspect in the Languages of Europe. Berlin – New York: Mouton de Gruyter, pp. 227 – 264.
Hofmann, J. B., Szantyr, A. (1965). Lateinische Syntax und Stilistik: mit dem allgemeinen Teil der lateinischen Grammatik. München : Beck.
Katz, R. M. Jr. (2016) The Resultative in Gothic. Ph. D Thesis. Athens (Georgia).
Kühner, R., Stegmann, C. (1997). Ausführliche Grammatik der lateinischen Sprache. 2.1. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.
Kuteva, T. (1998). On Identifying an Evasive Gram. Action Narrowly Averted. Studies in Language, 22/1, pp. 113 – 160.
Kuteva, T. (2001). Auxiliation. An Enquiry into the Nature of Grammaticalization. Oxford: Oxford University Press.
Kuteva, T. (2009). Grammatical categories and linguistic theory: elaborateness in grammar. I // Proceedings of Conference on Language Documentation and Linguistic Theory 2, London: SOAS, pp. 13 – 28.
Maysak, T. A., Tatevosov, S. G. (2001). Yadernyye formy glagol’noy paradigmy [Core-forms of verbal paradigm]. // Bagvalinskiy yazyk. Grammatica. Teksty. Slovari [Bagvalian language. Grammar. Texts. Dictionaries].Moscow: IMLI RAN, pp. 345 – 346 [in Russian].
Malchukov, A. L. (2004). Towards a Semantic Typology of Adversative and Contrast Marking. Journal of Semantics, 21(2), pp. 177 – 198.
Martin, R. (1971). Temps et Aspect. Essai sur l’emploi des temps narratifs en moyen français. Paris: Klincksieck.
Mellet, S. (1988). L’imparfait de l’indicatif en latin classique: temps, aspect, modalité. Paris: Societé pour l’information grammaticale,
Mellet, S. (1993). Temps, Aspect et Aktionsart. À propos des prétérits latins. In L. Isebaert (Ed.) Miscelanea linguistica Graeco-Latina. Namur: Societé des Etudes Classiques, pp. 183 – 193.
Mellet, S., Joffre M. D., Serbat G. (1994). Grammaire fondamentale du Latin. Le signifie du verbe. Louvain – Paris: Peeters.
Nedjalkov, V. P. (Ed.) (1988). Typology of resultative constructions. Amsterdam: Benjamin.
Oldsjö, F. (2000). Tense and Aspect in Caesar’s Narrative. Uppsala: Uppsala University.
Palomanes Ribeiro, R. M (2015). Resultative Constructions in romance languages: a study based on Cognitive Construction Grammar. Caligrama. Revista de estudios romanicos, 20 (2), pp. 95 – 113.
Pinkster, H. (1983). Tempus, Aspect and Aktionsart in Latin (Recent trends 1961–1981). In H. Temporini, W. Haase (Eds.) Aufstieg und Niedergang der römischen Welt: ANRW: Geschichte und Kultur Roms im Spiegel der neueren Forschung, 2: Prinzipat. 29/ 2. Berlin – New York: de Gruyter, pp. 270 – 319.
Pinkster, H. (1990). Latin Syntax and Semantics. London – New York: Routledge.
Pinkster, H. (2015). The Oxford Latin Syntax 1: The simple clause. Oxford: Oxford University Press.
Plungyan, V. A. (2001). Antiresulatativ: do i posle rezultata [Antiresultative: before and after result] Available at: http://www.philology.ru/linguistics1/plungyan-01.htm] [in Russian].
Plungian, V. A., van der Auwera, J. (2006). Towards a typology of discontinuous past marking. STUF - Language Typology and Universals.Sprachtypologie und Universalienforschung, 59/ 4, pp. 317 – 349.
Schwellenbach, S. (2013). The syntax-semantics interface of avertive and proximative in Romance. In S. Chiriacescu (Ed.). Proceedings of the VI Nereus International Workshop “Theoretical implications at the syntax/semantics interface in Romance”. Arbeitspapier 127. Konstanz: Universität Konstanz, pp. 117 – 134.
Serbat, G. (1980). Le parfait de l’indicatif actif en latin. In G. Serbat (Ed.) Le sens du parfait de l’indicatif en Latin. Colloque de Morigny 2 decembre 1978. Paris: Universite de Paris-Sorbonne. pp. 12 – 54.
Sichinava, D. V. (2013). Tipologiya pluskvamperfekta. Slavyanskiy pluskvamperfekt [Typology of Plusquamperfect. The Slavic Plusquamperfect]. Мoscow: AST-PRESS KNIGA [in Russian].
Vіncent, N. (2013). Conative. Linguistic Typology, 17, pp. 269 – 289.
Wheeler, A. L. (1906). The syntax of the imperfect indicative in early Latin. Classical Philology, 1/4, pp. 357 – 390.
Wołanin, H. (2012). Gramatyka opisowa klasycznej łaciny w ujęciu strukturalnym. Kraków: Księgarnia Akademicka.
Ziegeler, D. (2006). Interfaces with English aspect: Diachronic and empirical studies. Amsterdam: Benjamins.
