Постмодерна дискредитація фігур Автора та Читача в романі Т. Толстої «Кись»

Анотація

У статті досліджено характер втілення фігур Автора та Читача у сюжеті роману Т. Толстої «Кись». Зроблено висновок про постмодерну природу дискредитації означених інстанцій. У романі події, про які розповідається, сталися після атомного вибуху, який скинув людство в культурній та соціальній еволюції до пізнього кам'яного віку. У цьому майбутньому існує раса під назвою «голубчики» – мутанти, які народилися після Вибуху та духовно деградували. Головний герой – «голубчик» Бенедикт. Він переписує тексти, нібито написані головою представленого суспільства – Федором Кузьмичем Каблуковим. Бенедикт намагається інтерпретувати написане по-своєму, що призводить до народження Читача, який перетворюється, відповідно до постмодернізму, на «нового Dieu cache («сокровенного Бога»). Однак розум Бенедикта, як і в інших «голубчиків» примітивний. Герой незмінно порівнює те, про що він читає, з власним досвідом; його асоціації залишаються в рамках рідного середовища. Разом з тим сам Бенедикт позиціонує себе Читачем, що стоїть над Автором. Показовим є його сприйняття Пушкіна: Бенедикт не бачить у постаті Пушкіна нічого сакрального або міфологічного. На його думку, поет – це звичайна дерев’яна статуетка, виготовлена ним самим. Отже, Бенедикт – не шанувальник, а творець Пушкіна, іншими словами, бог для власного творіння. У романі є ще один «автор» – Федір Кузьмич, який скористався ситуацією смерті Автора (усі справжні автори загинули до вибуху чи після нього). Каблуков ретельно копіює чужі тексти. Таким чином він узурпує роль автора, хоча лишається скриптором, який замінив автора в постмодерній текстології. Таким чином, у романі «Кись» вже на сюжетному рівні моделюється постмодерністська ситуація смерті автора, єдиний «автор», що пише, виявляється всього лише скриптором, а «читач» не здатний до скільки-небудь адекватної інтерпретації тексту.