Мотив любовної туги та варіативність жіночих образів у структурі комплексу «туги життя» («l’ennui de vivre»)

Анотація

У статті розглянуто зв'язок мотиву любовної туги з мотивним комплексом «туги життя» («l’ennui de vivre»), досліджено специфіку його реалізації в жіночих образах поезії французького та російського символізму.

Окрім внутрішнього конфлікту, для декадентського світовідчуття характерною є опозиція «я – інший», у тому числі – конфлікт чоловічого та жіночого первнів, що є основним фактором виникнення мотиву любовної туги. Жіночим образам епохи декадансу властива амбівалентність. Із одного боку, жінка для декадентського ліричного героя – ница істота, втілення тваринного начала. Пристрасть до неї має руйнівний характер, а образ жінки набуває рис «femme fatale». З іншого боку, одночасно набуває розвитку романтична концепція «прекрасної дами», жінки-янгола, образ якої позбавлений еротичного контексту і втілює у собі недосяжний ідеал, прагнення до якого лише підкреслює жах буття та суб’єктивне відчуття «l’ennui de vivre». У російській поезії символізму зв'язок любовних мотивів із «тугою життя» розкривається в основному через мотиви розлуки, втраченого кохання. Мотив утраченого кохання споріднює інтимну лірику І. Анненського і П. Верлена. Натомість, у поезії В. Брюсова любов постає як непримиренний гендерний конфлікт, дуель між чоловіком і жінкою, приреченими на фатальну пристрасть.

Таким чином, мотив любовної туги входить до структури мотивного комплексу «l’ennui de vivre» через специфіку реалізації жіночих образів та ставлення до них ліричного героя. В інтимній ліриці французькі та російські символісти акцентували на руйнівному характері фатальної любовної туги. Така інтерпретація кохання-пристрасті є загалом характерною для декадентського світовідчуття, проте конкретні вияви цього мотиву в поезії є індивідуальними.