Метафікціональна поетика роману Віктора Пєлєвіна «iPhuck 10»

Анотація

У статті аналізуються способи художньої реалізації естетико-рефлективного комплексу метафікції в романі Віктора Пєлєвіна «iРhuck 10» (2017). Прослідковується метанаративна структура роману, яка будується із залученням особливого типу наратора – літературного симулятора, який одночасно є немовби сумою всіх накопичених культурою форм письма, тезаурусом-архівом, з іншої сторони підриває основи своєї ж оповіді оголенням пустотної природи й екзистенціальної проблематичності оповідного «я» і сприймаючого «ти». Метатекстуальна проблематика актуалізується на рівні базових для естетичної комунікації дейктичних структур мовлення. Подальший предмет вивчення – спосіб ізоморфного сполучення сюжетно-мотивної подієвої динаміки із семантикою низки екфрастично описуваних і проінтерпретованих в оповіді арт-об'єктів різної медіально-семіотичної природи. Завдяки подвійній функції диєгетичного наратора як суб'єкта оповідання і його об'єкта одночасно створюється ефект еквівалентності різних метамов і дискурсів у рамках основних концептуальних розгорнутих метафор і символічних конструкцій роману. Завдяки цьому можна говорити як про метанаративність, так і про метафікціональність поетики роману. Метафікціональна рефлексія продуктивно корелює з авторськими антропологічними концепціями. Зокрема, у сюжеті творця-самозванця сполучається наскрізний пєлєвінський мотив страждання й болі як фундаментальних характеристик людського буття з болем як невід'ємною якістю й джерелом творчості. Програмний алгоритм вирощується як свідома особистість для створення творів мистецтва, і її творці підсилюють скорботу, тривогу й переживання безглуздості існування, щоб творчість була справжньою. Люди ж випробовуються спокусою деміургії, зустріччю з Іншим, затребуваністю особистісної самотрансценденції. У такий спосіб авторові вдається ізоморфно сполучити метафікціональну поетику й екзистенціальну антропологію роману.