Візуалізація его-наративу в сучасному подорожньому тексті

Анотація

Представлена стаття є спробою наративного і семіотичного аналізу візуального тексту в травелогах блогерів з акцентом на особливостях саморепрезентації наратора. Зазначається, що в українській гуманістиці бракує наукового висвітлення проблеми взаємодії фотографії та літературного тексту. У зв’язку з цим розглядаються провідні концепти дослідження автобіографії та фотографії, розроблені в західноєвропейських міждисциплінарних студіях: «автопортретичний пакт», «трансмедіальний наратив», «фототекстуальність».  Основними завданнями роботи є: визначення особливостей кореляції візуального та вербального в тексті, опис засобів текстуалізації подорожнього досвіду, пояснення змістових змін у травелозі під впливом фотографії. Також дотичним аспектом розгляду проблеми є те, наскільки фотографія, що покликана об’єктивувати спостереження, причетна до формування уявних образів, у тому числі авторського Я.

 У роботі аналізується специфіка фотопортретів та їх функціонування у візуальному наративі.  Одним зі значних явищ, яке фіксується у випадку появи зображення наратора/персонажа на світлинах, є зародження умовної позиції «стороннього спостерігача», а також розігрування аутентичності. Схожість мотивів показу людини, стереотипність стилістики візуальної оповіді сприяє формуванню утопічного образу подорожі, позначається на утворенні уявних рис простору. Автор статті зосереджується на таких ознаках, як дистанція уявно стороннього погляду, семантика віддалених планів, знак «відсутності пози», візуальна репрезентація ролі «ми – подорожні». Фотографії розглядаються в контексті наративної структури травелогів. Наприклад, відношення між тим, про що розповідається і тим, що показується, розриви між ними вказують на особливості фокалізації та використання прийому двотекстності, зіткнення оцінок, смислових позицій наратора і автора.