Український «Мандат» Н. Ердмана (за матеріалами періодичних видань 1925–1926 років)

Анотація

У дослідженні на матеріалі українських, зокрема харківських, періодичних видань зроблена спроба реконструювати одну із найбільш популярних у вітчизняному театральному репертуарі сезону 1925/1926 років постановок – п’єсу  Н. Ердмана «Мандат». Наукова новизна роботи обумовлена тим фактом, що проблеми рецепції та інтерпретації п’єси «Мандат» українською театральною критикою 1920-х років дотепер не були предметом спеціальної наукової розвідки. Методологія дослідження полягає у застосуванні комплексного підходу, зокрема у поєднанні історико-культурного, типологічного та інтертекстуального методів. Завдяки названим методам аналізуються такі складові постановок, як діяльність режисера, акторів, реакція глядачів. Крім того, зроблена спроба класифікувати вітчизняну театральну критику 1920-х років. Показано, що на авторів вплинув  режисерський театр. Однак, незважаючи на прихильність критиків до тієї чи іншої естетичної системи, у рецензіях домінував соціологічний напрямок, що почасти призводило до спрощеного сприйняття і тлумачення постановок. З’ясовано, що поява у «Мандата» української сценічної історії обумовлена, перш за все, репертуарною кризою вітчизняних театрів, відсутністю п’єс, за винятком творів М. Куліша, які віддзеркалювали б сучасне життя, відтворювали на сцені радянський побут. Заповнюючи репертуарні лакуни п’єсами, які мали успіх на кону столичних театрів, новостворені театри, зокрема харківський Червонозаводський, намагалися засвідчити свій професіоналізм. Принципи і межі втручання режисерів у художній світ п’єси не завжди відповідали задуму драматурга і були обумовлені бажанням встановити зв'язок між мистецтвом і життям. У цілому ж театральний сезон 1925/1926 років за своєю насиченістю театральними прем’єрами свідчив про початок нової доби в українському театрі і, як наслідок, у вітчизняній театральній критиці.