Урбаністичні мотиви у творчості Григорія Квітки-Основ’яненка

Анотація

У статті проаналізовано систему міських образів і мотивів у творчості Григорія Квітки-Основ’яненка. Усталилася думка, що урбанізм в українській літературі слугує синонімом модерності, на противагу рустикальності ХІХ ст. Проте місто й у минулі епохи було середовищем творення культури. Аналіз прози Г. Квітки-Основ’яненка із використанням урбаністичних студій засвідчує значний художній рівень осмислення міського життя як умоглядної конструкції та як соціальної практики. Дослідники його творчості, починаючи з ХІХ ст., найбільшою заслугою вважали іноваційне для української літератури звернення в його повістях та оповіданнях до сільської тематики, зображення персонажів з простолюду не в бурлескному регістрі, як це практикувалося раніше, а послуговуючись засобами високого стилю. Однак у фокусі художньої думки Г. Квітки-Основ’яненка було не лише сільське життя, а й побутування мешканців міст та містечок, їхні суспільні практики та константи міського уявного.
У роботі розглядається також рецепція барокових способів зображення урбаністичного простору в прозовому доробку автора: міста як земного втілення Небесного Граду («Козир-дівка»); урбаністичної топографії пекла («От тобі й скарб»), травестування сталих зворотів в описі міста («Конотопська відьма»). До того ж уявлення Г. Квітки-Основ’яненка щодо міського життя знайшли втілення у творчості наступного покоління письменників-романтиків і реалістів – зокрема, йдеться про опозицію села як осердя традиції та міста як простору асиміляції. Досліджено й кілька сценаріїв самореалізації персонажів-селянок у місті – від успішного втілення задуму до морального падіння. Г. Квітка-Основ’яненко наводить різні точки зору, не висловлюючи однозначно позитивного чи негативного ставлення до урбаністичного простору.