УДОСКОНАЛЕННЯ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У РОЗРІЗІ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація

Вступ. Проєвропейський курс розвитку демократичної держави створює низку зобов’язань щодо реалізації потреб по удосконаленню вітчизняного законодавства до європейських стандартів. Природа походження об’єктів права інтелектуальної власності (тісний зв’язок з інноваційними досягненнями у сфері науково-технічного прогресу) потребує комплексних підходів вирішення проблем охорони і захисту прав на такі об’єкти. Розвиток науково технічного прогресу як  сприяє появі інноваційних  підходів до створення об’єктів інтелектуальної власності, так і спонукає до констатації спеціалізованими інстанціями нових способів порушення виключних прав. Окреслені вище правові процеси потребують комплексного доктринального дослідження з перспективами розробки практичних рекомендацій з питань як попередження вчинення дій щодо порушення суб’єктивних прав інтелектуальної власності так і захисту вже порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Врахування висновків Європейського суду з прав людини є ключовим до напрацювання найбільш ефективних механізмів охорони і захисту прав інтелектуальної власності.

Короткий зміст основних результатів. Доктринальне дослідження процесів взаємодії розвитку інтелектуальної власності із іншими інститутами права  (накшталт, свободи вираження поглядів), у взаємодії із використанням новітніх технологій та у розрізі практики Європейського суду з прав людини надало можливість зробити наступні тези: механізми захисту прав інтелектуальної власності щільно пов’язані із процедурно-процесуальними процесами, що реалізуються безпосередньо під час розгляду та вирішення справи. Зокрема, висновки судових інстанцій виконують допоміжну функцію у питаннях формування лінії захисту; якість рівня реалізації прав інтелектуальної власності залежний від рівня виконання позитивних зобов’язань держави по забезпеченню заходів щодо охорони і захисту таких прав. Це стосується обов’язків держави по дотримання процедурних зобов’язань в частині строків проведення процедур на стадіях досудового розслідування та судового розгляду тощо; взаємодія правових явищ на рівні окремих інститутів сприяє появі і констатації нових форм порушення прав інтелектуальної власності. Практика Європейського суду з прав людини констатувала та визнала порушенням бездіяльність осіб (в аспекті перевірки змісту інформації щодо порушення прав інтелектуальної власності), які відповідали за надання дозволів для розміщення інформації на веб-сайті; допустимість застосування державою обмежень може обумовлюватися гострою суспільною потребою.

Висновок. Проведений доктринальний аналіз спеціалізованої практики Європейського суду з прав людини у сфері права інтелектуальної власності надав можливість сформувати висновки практичного значення, використання яких сприятиме удосконаленню інструментів захисту порушених прав та проведенню подальших наукових напрацювань у сфері охорони і захисту права інтелектуальної власності.