Безбар’єрне середовище як передумова сталого розвитку туризму в Україні

Анотація

В статті досліджено безбар’єрне середовище як ключовий фактор забезпечення сталого розвитку туризму в Україні. Безбар’єрне середовище є не лише питанням соціальної відповідальності, але й важливим інструментом сталого розвитку туристичного бізнесу в Україні. Створення доступного туризму дозволить інтегрувати уразливі категорії населення у туристичну діяльність, підвищити економічну ефективність галузі та покращити міжнародний імідж країни. Інвестиції у безбар’єрність – це інвестиції у майбутнє, яке враховує інтереси кожного. Предмет дослідження – структурно-функціональні характеристики безбар’єрного середовища в туризмі, механізми його інтеграції в систему управління туристичним розвитком і практики імплементації принципів доступності у стратегічне планування сталого туризму. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, що поєднує системний аналіз для виявлення взаємозв’язків між елементами туристичної інфраструктури та інклюзивними умовами доступу; інституційний підхід для аналізу нормативно-правових засад і управлінських практик формування безбар’єрного простору; компаративний аналіз зарубіжного досвіду розбудови інклюзивного туризму для адаптації найкращих практик в українському контексті. Обґрунтовано, що інклюзивність туристичної інфраструктури є не лише елементом соціальної відповідальності, а й стратегічним ресурсом розширення ринку туристичних послуг, підвищення конкурентоспроможності дестинацій та інтеграції в міжнародні стандарти сталого розвитку. Проаналізовано нормативно-правові передумови формування інклюзивного простору, зокрема положення Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору до 2030 року, а також міжнародно-правові зобов’язання України у сфері прав осіб з інвалідністю. Запропоновано структурну модель формування інклюзивного туристичного середовища, що інтегрує принципи універсального дизайну, інформаційної та просторової доступності, цифрової інклюзії, професійної підготовки кадрів, нормативного регулювання і міжсекторальної взаємодії. Результати дослідження підтверджують, що впровадження безбар’єрних рішень у туристичному секторі є необхідною умовою досягнення цілей сталого розвитку, зокрема в аспектах соціальної рівності, доступності економічних можливостей і збереження культурного різноманіття. Зроблено висновок про доцільність інституціоналізації інклюзивного туризму як пріоритетного напряму державної туристичної політики.