Український детектив (радянський та еміграційний): історія та прагматика.

Анотація

Завдання наукового дослідження. Вивчення українських радянських та еміграційних літературних смаків, що змінювалися під тиском історичних реалій у 1920 – 1930‑х рр. Розмежування понять «український радянський детектив» та «українські еміграційні сенсаційні повісті».

Методологія дослідження та наукові підходи. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об`єктивності, всебічності, цілісності, системності, а також на використання методів аналізу та синтезу, історико‑генетичного, історико-порівняльного, історико‑типологічного, проблемно‑хронологічного.

Основні результати здійсненого в межах статті дослідження. У статті з’ясовано, що у 1920‑х рр. «гору» брав радянський детектив, представлений Володимиром Винниченком, Дмитром Бузьком, Георгієм Даниловичем, Юрієм Смоличем. В сюжетних лініях радянського детективу було чимало автобіографічних алюзій. Винниченківський роман «Поклади золота» викликав інтерес через таємничі шахрайські афери героїв, в котрих впізнавалися корупція доби Директорії. В оповіданні «Льоля» Дмитра Бузька прочитувалося поворотництво автора та його неприховане бажання звести рахунки з причетними до «супруніади». «Провокатор» Георгія Даниловича був першою спробою першості в такому літературному жанрі як суто класичний детектив. А ось Юрій Смолич інтригував шпигунством (детективна повість «Півтора людини») та фантастикою (детективна повість «Господарство доктора Гальванеску»).

В 1930‑х в український радянський детектив поцілила підступна куля партійних ідеологів, за що дуже діставалося Юрію Шовкоплясу з його лікарем Піддубним, бо ж в радянському детективі категорично не могло бути ніяких маніяків, ґвалтівників, розкрадачів соціалістичної власності чи якихось кримінальних побутових сюжетів.

Натомість, 1930‑ті   роки були роками еміграційних сенсаційних повістей.  Українські вихідці на Європейському континенті в той час зачитувалися творами Григорія Лужицького, котрий «не вигадував велосипеда», а продовжував пропагувати славетне українське минуле, додаючи до нього нових українських героїв – власне самих пересічних емігрантів‑борців‑детективів. Серед його сенсаційних повістей найбільш відомі: «Перша ніч» (1928), «Товариші усміху» (1929), «Кімната з одним входом» (1931), «Годинник з надбитим склом»(1933), «Стріл у ночі» (1934), «Гальо!.. Гальо!.. Напад на банк!» (1935); трилогія «Багряний хрест» (1931 – 1937).

Оригінальність та практичне значення. Читання книг як психологічна розрядка та відволікання від стресових ситуацій українцями по обидва боки кордону в період між двома світовими війнами – наочний приклад практичності та інтелектуального задоволення, що є вагомим і в наш час.

Перспективи вивчення проблеми. Вивчення літературних уподобань українських радянських читачів та українців‑емігрантів у 1920 – 1930‑х рр. як рекреації є перспективним у ракурсі такого наукового напрямку як історія повсякдення, що досліджує умови життя, праці та відпочинку, а також фактори, що впливають на формування свідомості та норм поведінки, соціально‑політичні уподобання тощо переважної більшості населення («пересічних людей», «безіменних», «мовчазних») тієї чи іншої країни в той чи інший історичний період.