ЕРОЗІЯ СУВЕРЕННОСТІ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

Анотація

У статті здійснено аналіз державного фінансового контролю як інституційної категорії та його тестуванню на суверенність у сучасних умовах. Автор підкреслює суспільну значущість цієї сфери та наголошує, що її сутність і функціональний зміст залишаються предметом безперервного теоретичного осмислення. Метою роботи визначено перевірку державного фінансового контролю на здатність зберігати суверенність, а завданнями - дослідження прикладів та заходів контрольованого використання публічних фінансів і ресурсів. Об’єктом виступає практика здійснення державного фінансового контролю, а предметом - прояви та процес втрати суверенності в цій сфері. Автор звертається до конституційних норм, міжнародних актів ООН, зокрема Хартії економічних прав і обов’язків держав, які закріплюють принципи економічного суверенітету. Це створює підґрунтя для висновку, що державний фінансовий контроль повинен залишатися суверенним.

Особливу увагу приділено основам фінансової співпраці з Угоди про асоціацію та інструменту Ukraine Facility. Проведений контент‑аналіз положень Угоди про асоціацію та Рамкової угоди показав, що йдеться не лише про фінансову допомогу, а й про поступки у сфері фактичної суверенності, зокрема у питаннях фінансового контролю. Автор наголошує: сторони погодилися на ерозію суверенності задля досягнення фінансових цілей.

У дослідженні розглянуто зміни у практиці суб’єктів державного фінансового контролю - уряду та парламенту - які виникли через необхідність виконання умов Ukraine Facility. На основі проведеного аналізу встановлено, що Україна виконує вимоги ЄС щодо контрольованого використання коштів у спосіб, при якому ерозія суверенності може розглядатися як факт у фінансовій практиці.

Для глибшого розуміння автор звертається до історичних прецедентів, зокрема до досвіду Адміністрації Оттоманського державного боргу (OPDA), яка стала прикладом втрати державного суверенітету через міжнародний фінансовий контроль. Паралелі з сучасною ситуацією дозволяють говорити про повторення історичних прецедентів, коли ведення військових дій та обмежені фінансові можливості держави створюють умови для втручання кредиторів у її суверенітет.

У підсумку підтверджено факт ерозії суверенності у сфері державного фінансового контролю, попри задекларовані конституційні норми та принципи економічного суверенітету. Автор робить висновок, що існує вірогідність повторення історичних фінансових прецедентів, але вже в нашій країні. Напрацювання ЄС з основ фінансової співпраці зумовлюють прагнення навчатися та переймати досвід, передусім у питаннях захисту власних фінансових інтересів через розгортання тотального контролю за використанням наданих коштів із залученням усіх інституцій - як власних, так і сторони за угодою.