ТВОРЧА СПАДЩИНА ЮРІЯ МАМЛЄЄВА: ФІЛОСОФІЯ І / АБО ЛІТЕРАТУРА?

Анотація

Автор статті звертається до творчої спадщини Юрія Мамлєєва, намагаючись встановити, у якому співвідношенні перебувають філософські та художні напрацювання цього письменника. Водночас ставиться під сумнів звичний видавничий спосіб розмежування філософського та художнього тексту як різних автономних категорій (згідно з яким філософські роботи Мамлєєва – «Доля буття», «Росія Вічна» та всі інші – це суто художня творчість). Замість цього пропонується ідея про те, що філософські та художні аспекти мамлєєвських текстів не можуть бути відірвані одне від одного, через що вони мають розглядатись лише як певна цілісність. На думку автора, вони виступають різними сторонами та реалізаціями одного загального проекту, що містить у собі як раціональний вимір, який потребує для свого вивчення категоріального філософського апарату й логічного аналізу, так і певний ірраціональний вимір, що може бути окреслений лише художніми образами та неявними натяками. Вказаний проект можна представити у вигляді п’яти ключових метатем: Безодні та пов’язаних з нею «Останніх відносин»; Таємниці, що має два рівні – той, який можна пізнати, та той, який принципово не може бути пізнаним; «кореня самобуття» і метафізики (утризму) «Я»; смерті та безсмертя; Росії та Російської Душі, що знаходяться між Заходом та Сходом, маючи особливу історичну та космологічну роль. Ці п’ять метатем пронизують всі мамлєєвські тексти, виступаючи стрижневою основою будь-яких його духовних пошуків. Герої художньої прози Мамлєєва – це переважно люди пострадянського простору, що намагаються відповідати на питання, на які принципово неможливо відповісти, тобто пізнати таємницю буття. Водночас майже завжди вони занепокоєні проблемою смерті та власного існування, долі свого «Я», а їхні вчинки мають вкрай неординарний характер, який зовсім випадає з логіки буденності. Тобто можна казати, що художні образи, які створює Мамлєєв, не лише відповідають його філософським конструктам, таким, наприклад, як утризм чи «Останні відносини», а продовжують їх, розкриваючи з несподіваного ракурсу. Автор приходить до висновку, що в просторі творчості Юрія Мамлєєва хибним буде будь-яке суворе розмежування літератури та філософії, адже вони розлиті одна в одній так, що подібне розмежування просто руйнує загальну логіку мамлєєвського мислення та світобачення. Отже, «метафізичний реалізм» (засновником якого є Мамлєєв) має бути сприйнятий як зона перетину, простір втрати кордону, продуктивний, творчий вихід за межі, а також як ситуація, коли філософія та література стають більшими за самих себе.