Казкотерапія Ірини Стасів-Калинець

Анотація

У статті розглянуто казки Ірини Стасів-Калинець як унікальні твори опору, відновлення і гартування сутності письменниці та реципієнтів, що зумовило трактування художніх творів мистецькою казкотерапією. Дослідження образів, символічних деталей, проблематики й тематики історій доводить взаємозв’язки оригінальних сюжетів дисидентки із сучасним напрямом психотерапії, особливо в умовах воєнного стану. За теперішньої невизначеності, нехтування головними гуманними цінностями, тотальної агресії та жорстокості, саме казки стають опертям людяності, допомагаючи зрозуміти себе і бути стійким у дотриманні вічних пріоритетів – життя, добра, любові.

Простудіювавши авторські казки, варто виокремити формальні та змістові особливості художніх текстів. Лаконічність, варіювання темпоритму викладу, віршовані вставки, збереження усталеної художньої організації та структури обраного жанру почасти визначає зміст з унікальним наповненням. В історіях діють вигадані та реальні персонажі, але незмінною локацією перипетій постає Україна, що засвідчують автентичні найменування, фольклорні й історичні вкраплення і підтекст політичного ґатунку, адресований дорослому реципієнту. Відмінність дитячого і дорослого світосприйняття висвітлена у втраті вміння відчувати й фантазувати, порушенні паритету між природою та людиною, протистоянні егоцентризму і людяності. Боротьба відбувається на внутрішньому та зовнішньому рівнях. Перемога залежить насамперед від самого індивіда чи від згуртованості однодумців. Але остаточного вирішення проблеми немає, оскільки лишається дихотомія добро – зло, випробовуючи духовний гарт кожного. Захист єства і любові-тепла означає самоідентифікацію, поразка у самоаналізі спричинює безликість. 

Отже, домінантою казок і казкотерапії Ірини Стасів-Калинець виступає віра – в себе, дива, оточення, постійною супутницею котрої постає свобода – емоції, думки, слова, дії, що визначають не тільки осібну людину, але й громаду, державу і людство загалом.