Інноваційні артефакти неофіційного антропонімікону українського політикуму в сучасному метамодерному дискурсі

Анотація

Стаття присвячена вивченню сучасних тенденцій у неофіційному назовництві, насамперед неогенним дериваційним процесам. Автор ставить собі за мету дослідити інноваційні артефакти неофіційного антропонімікону українського політикуму як перші матеріально зафіксовані ознаки переходу до метамодерного дискурсу. У фокусі уваги перебувають прізвиська, зокрема оказіональні, представників вищого ешелону українського політикуму, зафіксовані в інтернет-просторі протягом останніх п’ятнадцяти років. Простежені закономірності реалізації традиційних антропонімних формул на сучасному етапі, а також залучення неузуального інструментарію для творення прізвиськ. З’ясовано, що оказіональні зразки, активно залучувані в епоху цифри до творення апелятивних і онімних інновацій, стають складнішими, набуваючи гібридних ознак. Указано на переорієнтування процесів номінації з об’єкта номінування на власне номінатора та прагматичне прагнення останнього зреалізувати власний лінгвокреативний потенціал. Підмічено, що монополярність номінацій, зокрема в консервативних системах на кшталт антропонімікону, протягом останніх тридцяти років поступово зміщується в бік полівекторності. Звернено увагу на антропоніми-енантіосеманти, у яких поляризоване значення розвивалося не з плином часу на підставі характеристик вторинного об’єкта номінування, а протягом нетривалого проміжку й стосовно того самого об’єкта номінування. Зауважено, що засвідчені мовленнєві артефакти виходять поза межі постмодерністського дискурсу. Висунуто гіпотезу, згідно з якою світоглядна парадигма представників українськомовної спільноти набуває метамодерних рис, що спричиняється
до творення контрастних і осцильованих онімів. Установлено, що домінантним у метамодерному дискурсі загалом і його мовленнєвих маркерах стає принцип маятника, коли полярні явища є не елементом бінарності, а коливального руху між різними аспектами буття.