Мікрополе дієслівної множинності у латинській мові
Анотація
Обʼєктом розгляду у представленій розвідці є одна зі складових функціонально-семантичного поля аспектуальності ‒ мікрополе дієслівної множинності.
Попри те, що дієслівна множинність є предметом численних досліджень, вона не аналізувалась на матеріалі латинської мови, що й зумовлює актуальність дослідження.
Здійснений аналіз дозволив виокремити у рамках мікрополя дієслівної множинності семантичні зони ітеративності, мультиплікативності та дистрибутивності. Характерними ознаками ітеративності з її підвидами рефактивністю, раритивністю та ексагеративністю, є наявність певної кількості однотипних актів, відокремлених між собою часовим інтервалом, тотожність актантів та ситуацій. Рефактивність вказує на однократне повторення ситуації, реалізуючись на словотвірному рівні за допомогою префікса re або однократним вживанням прислівників rursum, iterum. Раритивність та ексагеративність є скалярними величинами, позначаючи ситуації, частотність реалізації яких є нижчою чи вищою від очікуваних. Мультиплікативність передбачає повторення однотипної ситуації з однаковим набором актантів у одному часовому проміжку без інтервалів між її «квантами» внаслідок чого ситуація представлена як безперервна у межах часового проміжку. Різновидом мультиплікативності є габітуальність для вираження звичних ситуацій, що розглядаються як характерна ознака субʼєкта. Як підвид габітуальності виокремлюється узитативність для характеристики звичних ситуацій, що існують за певних умов. Дистрибутивність передбачає виконання дії одним із множини актантів і, залежно від сфери поширення ситуації, членується на суб’єктну, об’єктну, локальну, диверсативну та цислокативну.
Існування певних семантичних відмінностей між ітеративністю, мультиплікативністю та дистрибутивністю дає підстави розглядати їх як субполя, об’єднані у межах мікрополя дієслівної множинності ознакою квантитативності. Для всіх них властивий тотожний набір засобів вираження серед яких домінують лексичні. Надзвичайно вагома роль у формуванні дієслівної множинності належить контексту, який є вирішальним при відсутності формальних засобів вираження.
Завантаження
Посилання
Allan, R. J. (2019). Aspect and Construal. A Cognitive Linguistic Approach to Iterativity, Habituality and Genericity in Greek. Towards a Cognitive Classical Linguistics. The Embodied Basis of Constructions in Greek and Latin. Berlin; Boston: De Gruyter, pp. 16-41 (DOI: https://doi.org/10.1515/9783110616347) [in English].
Berninetto, P. M., Lenci, A. (2010). Iterativity vs. habituality (and gnomic imperfectivity). Quaderni del laboratorio di linguistica. Vol.9,1, pp. 1-47 [in English].
Boneh, N., Doron, E. (2008). Habituality and the Habitual Aspect. Theoretical and Crosslinguistic Approaches to the Semantics of Aspect. Amsterdam: John Benjamins, pp. 321-347 (DOI: https://doi.org/10.1075/la.110.14bon) [in English].
Cohen, A. (2020). Iterativity. Something out of Nothing: The Semantics and Pragmatics of Implicit Quantification. Leiden: Brill. pp. 135-144 (DOI: https://doi.org/10.1163/9789004432598_007) [in English].
Comrie, B. (1976). Aspect. Cambridge: Cambridge University Press. IX, 142 p. [in English].
Cusic, D. (1981). Verbal plurality and aspect. Ph. D. dissertation. Stanford. 388 p. [in English].
Dahl, Ö. (1985). Tense and Aspect Systems. New York; Oxford: Basil Blackwell. VIII, 213 p. [in English].
Dressler, W. (1968). Studien zur verbalen Pluralität: Iterativum, Distributivum, Intensivum in der allgemeinen Grammatik, im Lateinischen und Hethitischen. Wien: Österreichische Akademie der Wissenschaften. 253 S. [in German].
Fortuin, E. (2023). Unbounded repetition, habituality, and aspect from a comparative perspective. Folia Linguistica. Vol. 57(1), pp. 135–175 (DOI: https://doi.org/10.1515/flin-2022-2054) [in English].
Haverling, G. V. M. (2010). Actionality, tense, and viewpoint. New Perspectives on Historical Latin Syntax.-Vol. 2: Constituent Syntax: Adverbial Phrases, Adverbs, Mood, Tense. Berlin; Boston: Walter de Gruyter, pp. 277–523. [in English].
Hofherr, P. C., Laca, B. (2012). Verbal Plurality and Distributivity. Berlin; Boston: De Gruyter, 2012. 233 p. (DOI: https://doi.org/10.1515/9783110293500) [in English].
Hofherr, P. C. (2021). Verbal plurality cross-linguistically. The Oxford Handbook of Grammatical Number. Oxford: Oxford University Press, pp. 307-341 [in English].
Hofmann, J. B., Szantyr , A. (1965). Lateinische Syntax und Stilistik. München: Beck. XCVIII, 935, 89 p. [in German].
Kühner, R., Stegmann, C. (1992). Ausführliche Grammatik der lateinischen Sprache. Dritter Teil: Satzlehre. Hannover: Hahnsche Buchhandlung. IX, 738 p. [in German].
La Roi, E. (2020). Habitual auxiliaries in Ancient Greek. Grammaticalization and diachronic collocation shifts. Indogermanische Forschungen. Bd. 125/1, pp. 135-163 (DOI: https://doi.org/10.1515/if-2020-008) [in English].
Pinkster, H. (2015). The Oxford Latin Syntax. Oxford: Oxford University Press. XXXII, 1430 p. [in English].
Rijkhoff, J. (1991). Nominal aspect. Journal of Semantics. Vol. 8. N 4, pp. 291–309. [in English].
Schwarzschild, R. (1996). Pluralities. Dordrecht: Kluwer Academic Publishers. IX, 211 p. [in English].
