Семантика та поетика мотиву голосу в малій прозі Гайто Газданова 1920–30-х років: «Перетворення» та «Зникнення Рікарді»

Анотація

Стаття присвячена дослідженню мотиву голосу в семантичній структурі малої прози Гайто Газданова 1920–30-х років. Були розглянуті оповідання, які репрезентують інтенціональний об’єкт автора у ранньому періоді його творчості. Застосування методик мотивного та інтермедіального аналізу дозволило встановити, що динаміка сюжету оповідань «Перетворення» та «Зникнення Рікарді» безпосередньо пов’язана з парадигмою метафізичного існування, основні компоненти якої опредмечено у газдановській оповіді звуковими образами. Спостереження над текстом показали, що в ході багатократного варіювання аудиальні образи стають мотивами, які маркують екзистенціально-онтологічну проблематику твору та формують багатоплановий художній простір. У мотивній системі обох оповідань як один із головних носіїв сенсу виокремлюється мотив голосу, що експлікує процеси свідомості суб’єкта, який оповідає, та наділений функцією характеристики інших персонажів. Мотив голосу також виступає домінуючим елементом інтермедіального коду. Інтермедіальні стратегії автора відрефлексовано у зв’язку з оригінально застосованим посиланням автора на «Елегію» французького композитора Ж. Массне («Перетворення»), а також на вокальне та інструментальне виконання різножанрових музичних текстів, які декодують колізію оперного співака Рікарді («Зникнення Рікарді»). У підсумку показано, що обидва оповідання Газданова свідчать про визнання ним неминучості людського існування в двох буттєвих планах – онтологічно можливого та емпірічно даного. Найбільш продуктивним варіантом об’єктивації авторської свідомості такого типу в ранній прозі письменника виявилася художня стратегія аудіального письма. Наступні етапи еволюції художньої системи Газданова також відзначені пильною увагою автора до потенціалу аудіальних та інтермедіальних прийомів оповіді, що відкриває виразні перспективи їхнього вивчення як динамічної цілісності.