«Жив на світі лицар бідний…» О. Пушкіна в життєтворчості та філософії кохання Д. Мережковського

Анотація

Стаття присвячена розгляду рецепції вірша О. Пушкіна «Жив на світі лицар бідний...» в життєтворчості та релігійно-філософській концепції кохання Д. Мережковського. Образ «бідного лицаря» став невід’ємною частиною літературного життя письменників символістського кола, про що свідчать дослідження О. Лаврова, О. Матіч, Л. Спроге, М. Цимборскої-Лебоди та ін. Своєю популярністю він зобов’язаний роману Ф. Достоєвського «Ідіот», де виступає своєрідною проекцією образу князя Мишкіна, на що вказував Мережковський. З образом «бідного лицаря» у нього асоціюються всі «цнотливі» літературні герої (Іполит, Мишкін) і письменники (Чаадаєв, Лермонтов (в певний період)), які відчувають платонічне почуття до таємної коханої. Мережковський не диференціює редакції вірша Пушкіна ( «Легенда» і «Пісня Франца» з «Сцен з лицарських часів»), тому що є людиною ідеї, у межах якої «бідний лицар» стає основою його ідеалістичної концепції платонічного кохання, носієм чистого почуття, а символом ідеальної коханої він називає A.M.D. Результатом нашої розвідки стало визначення, що нетрадиційна розшифровка абревіатури як Alma Mater Dei сходить у Мережковського до ранньосередньовічного католицького імені Богоматері, яке перейшло в християнство з римського язичництва, де позначало богинь-матерів. Цей факт багато в чому визначив появу його неохристиянської концепції освяченої плоті Мати-Дух у «Царстві Третього Завіту».

Часте звернення письменника в різні періоди творчості до «Жив на світі лицар бідний…» Пушкіна, його оригінальна інтерпретація і коментування, а також життєва практика дозволили нам визначити образ «бідного лицаря» як психо-типологічну модель «життєвого сценарію» Мережковського. Предметом подальшого дослідження стане рецепція вірша Пушкіна у творчості З. Гіппіус, яка також в різний час звертається до образу «бідного лицаря» і виступає співавтором ідей чоловіка, але реалізує їх у своїй індивідуально-авторській манері.