Метапроза Леоніда Андрєєва: поетика та концептуальна основа

Анотація

У статті запропоновано типологію метатекстів Леоніда Андрєєва, підведено підсумки вивчення його фейлетонів, листів, щоденників та художньої прози 1890–1900-х років. Із врахуванням цього схарактеризовано особливості поетики і концептуальної основи метатекстів письменника 1910-х років – «Листів про театр» – у контексті його драм «панпсіхе», «комедійок», новел 1910-х років і підсумкового роману-міфу «Щоденник Сатани». Продемонстровано важливу жанроутворюючу і концептуальну роль у «Листах про театр» художньої образності (інтертексту, втілюючих і упредметнюючих метафор, іронії, парадоксу тощо),  що характерно для його прози і драматургії цього періоду. Доведено, що метафори в «Листах про театр» прагнули виконувати функції поняття, але водночас як художнім образам їм була властива семантична багатозначність, яка створювала можливість для різної інтерпретації сказаного. Тому тлумачення викладеної в «Листах про театр» теорії драми «панпсіхе» дотепер неоднозначне. У свою чергу, художнім творам письменника 1910-х років була властива метатекстуальність. Іронічні новели Андрєєва («Осли», «Герман і Марта», «Рогоносці», «Чемоданов» та ін.), його одноактні комедії («Любов до ближнього», «Честь (Старий граф)», «Прекрасні сабінянки», «Кінь в сенаті», «Монумент» тощо) та роман-міф «Щоденник Сатани» схарактеризовано як метатекст, що відображав погляди Андрєєва на «стару», шекспірівську, і «нову драму», суперечки про створення якої велися на початку ХХ століття. У драмах 1910-х років («Катерина Іванівна», «Думка», «Самсон в оковах»,  «Реквієм» тощо) перевірялася сама теорія театру «панпсіхе» та шукалися конкретні форми втілення конфлікту, який було породжено не первинними пристрастями (голодом, любов'ю, честолюбством тощо), а людською думкою в її стражданнях, радощах і боротьбі.