ЗАХИСТ РЕПРОДУКТИВНИХ ПРАВ ОСОБИ У ДОГОВОРАХ КРІОКОНСЕРВАЦІЇ: СУДОВА ПРАКТИКА

  • Ярослава Менів Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна https://orcid.org/0000-0001-9824-4449
  • Кристина Зубко Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна https://orcid.org/0009-0002-3338-4808
Ключові слова: допоміжні репродуктивні технології, кріоконсервація, постмортальна репродукція, судова практика, сурогатне материнство

Анотація

Вступ. Розвиток допоміжних репродуктивних технологій (далі – ДРТ) в Україні та поширення практики кріоконсервації ембріонів виявили суттєві прогалини у чинному законодавстві. Відсутність чітких норм у Цивільному та Сімейному кодексах щодо правового статусу біологічного матеріалу та можливості його успадкування post mortem створює умови для виникнення складних судових спорів. Особливої гостроти питання набуває в контексті захисту репродуктивної автономії особи та етичних викликів, пов'язаних із посмертним використанням генетичного матеріалу. У дослідженні здійснено комплексний аналіз наукових джерел, нормативно-правових актів і судової практики з відповідної проблематики для виявлення ключових правових колізій.


Короткий зміст основних результатів дослідження. У статті проведено аналіз судової практики 2024–2025 років щодо розпорядження кріоконсервованими ембріонами (справи № 203/4924/23 та № 758/7618/24). Досліджено правову природу ембріона in vitro та доведено помилковість застосування до нього майнових режимів регулювання. Висвітлено колізії між імперативними нормами Наказу МОЗ № 787 та правом особи на репродуктивний вибір, гарантованим статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З’ясовано неможливість законної реалізації судових рішень про передачу ембріонів третім особам (батькам померлого) через невідповідність таких осіб вимогам статті 123 Сімейного кодексу України. Розкрито ризики криміналізації дій медичного персоналу за статтею 149 Кримінального кодексу України у разі проведення процедур сурогатного материнства поза межами законного порядку. Обґрунтовано необхідність впровадження «біологічного заповіту» та централізованого обліку репродуктивного матеріалу.


Висновок. Таким чином, кріоконсервований ембріон визначено як особливий об’єкт немайнового характеру, право на розпорядження яким є нерозривно пов’язаним з особою і не може бути предметом спадкування. Доведено, що подолання існуючих правових колізій потребує ухвалення Закону «Про Допоміжні репродуктивні технології», який закріпить пріоритет прижиттєвого волевиявлення донора, уніфікує договори кріоконсервації та прямо заборонить використання сурогатного материнства родичами по бічній лінії, забезпечуючи захист прав живої донорки та майбутньої дитини.

Завантаження

##plugins.generic.usageStats.noStats##

Посилання

/

Посилання

Опубліковано
2026-05-30
Цитовано
Як цитувати
Менів, Я., & Зубко, К. (2026). ЗАХИСТ РЕПРОДУКТИВНИХ ПРАВ ОСОБИ У ДОГОВОРАХ КРІОКОНСЕРВАЦІЇ: СУДОВА ПРАКТИКА. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право», (41), 210-219. https://doi.org/10.26565/2075-1834-2026-41-18
Розділ
Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право