ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ: ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧИХ РЕФОРМ

Анотація

Вступ. Правовий статус осіб без громадянства є однією з найгостріших прогалин українського міграційного законодавства. У спадок від СРСР, Україна отримала поєднання конкуруючих законів про громадянство, адміністративних прогалин та масових переміщень населення, що залишили тисячі людей без правової ідентичності. За офіційними даними Державної міграційної служби, станом на 30 квітня 2024 року на обліку перебували 5 394 особи без громадянства, що проживають в Україні на постійній основі, та 964 тимчасово. УВКБ ООН при цьому оцінює загальну кількість осіб без громадянства та осіб із невизначеною національністю приблизно у 35 000, що свідчить про масштаб недокументованих осіб.

Короткий зміст основних результатів дослідження. У статті аналізується правова база України щодо осіб без громадянства на відповідність стандартам Конвенції 1954 року про статус апатридів, Конвенції 1961 року про скорочення безгромадянства, Європейської конвенції про громадянство та практикам держав-членів ЄС. Виявлено п'ять системних прогалин: критично низький рівень практичного визнання, незважаючи на запровадження Процедури визнання особою без громадянства (ПВОБ) у 2021 році; обтяжливі консульські вимоги, запроваджені через адміністративну практику; відсутність єдиного посвідчення статусу; законодавча регресія після поправок вересня 2023 року; нові ризики безгромадянства внаслідок систематичної паспортизаційної політики Росії на окупованих територіях. Порівняльний аналіз ПВОБ та практика ЄСПЛ слугують основою для реформних пропозицій.

Висновок. Запропоновано п’ять конкретних законодавчих реформ: ратифікацію Конвенції РЄ про запобігання безгромадянству у зв'язку з правонаступництвом держав; скасування вимоги консульської довідки для подачі заяв на ПВОБ; запровадження єдиного посвідчення статусу особи без громадянства; законодавчу норму про те, що попередні постанови про видворення не є підставою для відмови у видачі посвідки визнаному апатриду; та спрощений шлях до натуралізації. Ці реформи спираються на чинні зобов'язання України за Конвенціями 1954 та 1961 років і є необхідними як для захисту прав людини, так і для виконання вимог вступу до ЄС у рамках Глави 23.