ІНТЕРПРЕТАЦІЙНА ФОРМА ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН І ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ

Анотація

Вступ. Найоб’ємнішою за своїм обсягом ланкою в механізмі правового регулювання, спрямованою на індивідуальне регулювання суспільних відносин, є правозастосування. При цьому застосування права ‒ це передусім управлінська за своєю природою діяльність органів держави і посадових осіб, що полягає у винесенні індивідуально-конкретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а мають адресатом конкретних суб’єктів. Важливим елементом застосування права є обов’язкове уточнення змісту відповідної норми, тобто її правозастосовче тлумачення. На жаль, юридичному тлумаченню, котре здійснюється виконавчою владою, приділяється значно менше уваги, ніж інтерпретаційній діяльності парламентів і судів. Відносна неувага до виконавчої влади як інтерпретатора закону справді вражає, враховуючи надзвичайну широту та значення юридичного тлумачення виконавчою владою. У процесі виконання законів виконавча гілка влади постійно залучена до процесу надання закону певного сенсу.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Проведений аналіз чинного законодавства дозволяє виокремити два основні види законів України, якими передбачено повноваження органів виконавчої влади на надання роз’яснення дійсного змісту норм права: 1) статутні ‒ закони, що врегульовують завдання, функції та компетенцію самих органів виконавчої влади України; 2) галузеві ‒ закони, що регулюють суспільні відносини у певних сферах чи галузях державного управління. Закони України, що містять повноваження органам виконавчої влади на надання офіційного роз’яснення норм права, розрізняються за обсягом цих повноважень: а) закони України, що надають повноваження на офіційне тлумачення лише тих норм права, які передбачені самим законом; б) закони України, що уповноважують на офіційне тлумачення цілого виду чи підвиду суспільних відносин. Деякі центральні органи виконавчої влади отримали повноваження офіційно тлумачити як закони України, так і укази глави держави. Іноді делегування правоінтерпретаційних повноважень центральним органам виконавчої влади здійснюється Кабінетом Міністрів України. Протягом останніх років позначилася тривожна тенденція: центральні органи виконавчої влади, надаючи ті чи інші роз’яснення чинного законодавства, робити застереження про їх необов’язковість. Так, у відповідних документах Міністерства юстиції (як правило, це листи) зазначається, що вони: 1) не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та мають лише інформаційний характер, а їх реальне значення не перевищує авторитету аргументів та суджень, покладених в основу відповідної правової позиції; 2) не є юридичною консультацією щодо конкретної ситуації та не враховує особливостей відповідних фактичних обставин Невизнання за інтерпретаційними актами органів виконавчої влади ознаки обов’язковості позбавляє ці акти сенсу і дискредитує інтерпретаційну форму діяльності цих органів як таку, ставлячи під сумнів їх компетентність і спроможність адекватно оцінювати зміст нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у підвідомчих їм сферах, істотно знижує ефективність виконавчої вертикалі. Більше того, такий підхід шкодить принципу правової визначеності, змушуючи суб’єктів правовідносин у разі різної інтерпретації ними тих чи інших норм права звертатися до суду, ще більш обтяжуючи судову гілку влади.

Висновки. Інтерпретаційна форма діяльності органів виконавчої влади в Україні потребує істотного перегляду й реновації. Зокрема, доцільно закріпити в чинному законодавстві (як статутному, так і галузевому) три принципові моменти щодо офіційного тлумачення з боку органів виконавчої влади: 1) Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації як органи загальної компетенції уповноважені надавати тільки автентичне тлумачення власних нормативно-правових актів; 2) центральні органи виконавчої влади як органи спеціальної компетенції уповноважені надавати автентичне тлумачення власних нормативно-правових актів, а також казуальне і нормативне тлумачення законів України, нормативних актів Президента України і Кабінету Міністрів України у межах своєї предметної підвідомчості; 3) тлумачення норм права, що міститься в акті офіційного тлумачення органу виконавчої влади, є обов’язковим для всіх органів виконавчої влади нижчого рівня, а також для всіх фізичних і юридичних осіб, котрі є суб’єктами тих відносин, що врегульовані розтлумаченими нормами. Вважаємо, що такий підхід слугуватиме підвищенню авторитету органів виконавчої влади, посиленню їх ефективності й відповідальності, сприятиме зміцненню законності та поліпшенню правової
визначеності у всіх сферах публічного управління.