ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ В ПРАКТИЦІ ЄСПЛ: СТАНДАРТИ РІВНОСТІ ТА СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

Анотація

Вступ. Стаття присвячена аналізу міжнародно-правових стандартів забезпечення права на освіту, що спирається на практику Європейського суду з прав людини. У роботі досліджується, як Суд формує концепцію рівного доступу до освіти, заборони дискримінації, а також балансу між правом на освіту та свободою переконань.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Центральне місце посідає аналіз практики ЄСПЛ у справах, пов’язаних із дискримінацією ромських дітей: D.H. and Others v. the Czech Republic, Horvath and Kiss v. Hungary, Orsus and Others v. Croatia, Sampanis and Others v. Greece. Ці справи мали важливий прецедентний характер у формуванні підходів до заборони непрямої дискримінації та забезпечення інклюзивної освіти.

Окрім цього, в статті були проаналізовані рішення, що визначають межі втручання держави у реалізацію свободи переконань в рамках сфери освіти (Lautsi v. Italy, Papageorgiou and Others v. Greece, Leyla Şahin v. Turkey). Також були досліджені й інші категорії справ, які розкривають багатовимірність, різноманітність освітніх прав, дають змогу всебічно проаналізувати підходи Суду до забезпечення балансу між інтересами суспільства, держави та особи. Результати дослідження доводять, що право на освіту охоплює не лише формальний доступ до навчальних закладів, але й широкий комплекс соціальних і правових гарантій – рівність можливостей, повагу до різноманіття, свободу світогляду, інклюзивність та недискримінаційність освітнього процесу.

Окрему увагу приділено сучасним викликам, спричиненим війною в Україні, що поставили під загрозу реалізацію прав дітей (зокрема й освітніх) як найуразливішої категорії населення. Автор наголошує, що дотримання стандартів ЄСПЛ має стати ключовим орієнтиром для нашої держави.

Висновок. У статті обґрунтовується, що практика ЄСПЛ формує системну доктрину освітніх прав, де ключову роль відіграє концепція реальної (не декларативної) рівності та позитивних обов’язків держав. Суд послідовно наголошує, що держави повинні не лише утримуватись від порушень, але й вживати активних заходів задля запобігання дискримінації та забезпечення ефективного доступу до освіти.