ОСВІДУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ І ПРОБЛЕМИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Анотація

Вступ. У сучасному кримінальному процесі освідування є однією з найбільш суперечли-вих слідчих дій, оскільки поєднує необхідність отримання доказової інформації з безпосереднім втручанням у приватну сферу особи. Відсутність чіткого нормативного розмежування між освідуванням, оглядом, обшуком та експертизою створює ризик довільного застосування відповідних процедур. Це породжує проблеми з допус-тимістю доказів та єдністю судової практики. Мета статті полягає у здійсненні системного аналізу природи, структури та правового регулювання освідування, виявленні ключових проблем правозастосування та форму-люванні підходів до оцінки процесуальних дефектів. Методологічну основу становлять діалектичний, систем-но-діяльнісний, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Доведено, що освідування має розглядатися як кон-трольована процедура, що складається з елементів, основними серед яких є суб’єкти проведення (слідчий, про-курор, спеціаліст), об’єкти (тіло та одяг особи), процесуальні умови (фактичні та правові підстави) та результат (протокол із додатками). Аналіз практики Верховного Суду показав непослідовність у кваліфікації процесуаль-них порушень від накладання процедур (освідування–огляд–обшук) до дефектів статусу особи чи процесуаль-ного оформлення. Запропоновано класифікацію порушень за трьома критеріями: а) абсолютні дефекти (істотні порушення прав і свобод, що завжди тягнуть недопустимість доказів); б) умовно допустимі дефекти (процедур-ні недоліки, які потребують оцінки впливу на права сторін); в) технічні дефекти (несуттєві помилки оформлен-ня, що не знижують достовірність результатів). Встановлено, що судова практика загалом орієнтується на реа-льний вплив процесуальних відхилень на гарантії справедливого суду, що узгоджується з підходами ЄСПЛ.

Висновки. Освідування у кримінальному провадженні слід розглядати не як технічну дію, а як складний процес, де кожен дефект може вплинути на оцінку доказів. Подолати суперечливість практики можливо через чітке нормативне розмежування процедур, уніфікацію методичних рекомендацій, використання сучасних засо-бів фіксації (зокрема відеозапису) та формування доктрини, що дозволяє відмежовувати істотні порушення від технічних помилок. Такий підхід сприятиме забезпеченню балансу між ефективністю досудового розслідування та захистом прав особи.