ПРАВО НА НАЛЕЖНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ЯК КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ОСОБИ: ДОСВІД ЄС

Анотація

Вступ. Дослідження вітчизняних правників у сфері належного управління здебільшого орієнтовані на організацію роботи апарату публічної влади, тоді як «людський вимір» здебільшого залишається поза межами наукового дискурсу, що не відповідає тим викликам, котрі стоять перед Україною в умовах європейської інтеграції. Загалом, реформи в сфері публічного адміністрування повинні отримати більш чітке гуманістичне спрямування, для чого потрібно перевести їх у площину правового статусу особи. Одним із важливих завдань на цьому шляху є рецепція в національну правову систему права на належне адміністрування, закріплене в Хартії основних прав ЄС. Така рецепція потребує належної доктринальної бази. Метою даної статті є визначення юридичної природи права на належне адміністрування, його змісту та обсягу, місця в системі основних прав особи, а також його взаємозв’язку з концепціями належного управління та належного адміністрування.

Короткий  зміст  основних  результатів  дослідження. Функціонування адміністрації (насамперед, виконавчої влади та її підсистем, а також органів місцевого самоврядування) є фундаментальним для визначення якості демократичної системи в цілому. У загальних рисах можна сказати, що якість адміністративного функціонування визначається виконанням належної адміністративної практики (яка включає дотримання основних прав) або, навпаки, наявністю неналежного управління.

Належне адміністрування розвивалося в адміністративно-правовій теорії та практиці в рамках загальної концепції належного управління, що включає ефективну та демократичну владу з одночасною реалізацією суспільних інтересів і гарантованими правами сторонам на захист в адміністративних справах. Принцип належного адміністрування виник у прецедентному праві Суду ЄС і Суду першої інстанції та ґрунтується на існуванні Союзу, який керується верховенством права та висуває критерій якості функціонування чиновницького апарату.

Вперше на нормативно-правовому рівні право на належне адміністрування було закріплене в статті 41 Хартії основоположних прав ЄС. Цей документ, новаційний як за переліком прав, які в ньому закріплені. Прийняття Хартії можна розглядати як вирішальний крок у кодифікації права на належне адміністрування конституційному праві ЄС. Це право стосується не лише громадян ЄС, а будь-якої особи, яка контактує з відповідними установами.

У законодавстві ЄС немає чіткого визначення принципу належного адміністрування. Цю концепцію неодноразово використовували як Суд першої інстанції, так і Суд ЄС, але прецедентне право все ще не має чіткої форми. За даних умов конкретний зміст права на належне адміністрування значною мірою визначається через прецедентну практику судів ЄС. При цьому зміст і обсяг права на належне адміністрування за статтею 41 ХОПЄС істотно відрізняється від того, що охоплюється концепцією належного адміністрування.

Висновки. Концепція належного адміністрування є похідною від концепції належного управління і є його продовженням у процедурних аспектах діяльності органів публічної влади, передусім тих, що здійснюють виконавчо-розпорядчі повноваження. Право на належне адміністрування ґрунтується на концепції належного адміністрування і являє собою інтеграцію даної концепції в основи правового статусу особи. У найбільш загальному плані право на належне адміністрування можна розуміти як метанорму, яка, з одного боку визнає за особою суб’єктивне право бути керованою належним чином, а з іншого ‒ вимагає від тих, хто має владу, поважати права людини та виконувати відповідні вимоги під час ведення публічних справ. Пересічні громадяни є не пасивними адресатами рішень і дій з боку влади, а натомість мають претензії на те, щоб ними керували певним чином, що сприяє реалізації прав людини.

Хартія основоположних прав ЄС стала першим у світі документом конституційно-правового характеру, котрий офіційно визнав і закріпив право на належне адміністрування як невід’ємний елемент основ правового статусу особи. Втім розробники Хартії підійшли до нормативного закріплення цього права вельми прагматично: до статті 41 увійшли тільки ті змістовні елементи даного права, котрі мають процедурний характер і можуть бути захищені шляхом звернення до юрисдикційних органів. Зміст і обсяг права на належне адміністрування невпинно уточняється й конкретизується прецедентною практикою судових установ ЄС і має тенденцію до розширення.

Правомочності, передбачені статтею 41 Хартії основоположних прав ЄС, стосуються тільки суб’єктів ЄС, однак держави-члени теж визнають і забезпечують право на належне адміністрування на рівні національного законодавства. Україна як держава-кандидат у члени ЄС, хоч і не використовує термін «належне адміністрування» в своїй національній системі права, але вже намагається втілювати відповідну концепцію в адміністративному законодавстві. Водночас невирішеним залишається питання про офіційне визнання права на належне адміністрування в Україні одним з основних політичних прав громадян України.