Символи незалежності та суверенітету: зародження нагородних систем у країнах Східної Європи у 1918–1920 роках (на матеріалах Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Чехословаччини)
Анотація
У країнах Західної Європи нагородні системи мають давню та сталу традицію, що сягає глибини століть. Натомість інша ситуація спостерігається в країнах Східної Європи. У більшості країн цього регіону зародження власних нагородних систем відбувалося протягом 1918–1920 рр. і було безпосередньо пов’язане з перебігом та результатами Першої світової війни. Цей процес мав як загальні для всіх країн регіону риси, так і певну специфіку. Після Першої світової війни великі імперії перестали існувати, а на їх уламках виникли нові незалежні держави — переважно у Східній Європі. З перших днів свого існування молоді держави були втягнуті в низку збройних конфліктів — як внутрішніх, так і зовнішніх. Власне під час цих війн виникли національні армії з власною символікою та відзнаками. Враховуючи це, не дивно, що в усіх країнах Східної Європи військові нагороди з’явилися першими, і саме з них почалося формування національних нагородних систем. Протягом тривалого часу військові нагороди залишалися єдиними відзнаками. В окремих випадках ними нагороджували цивільних осіб, а також їх використовували у представницьких цілях. Дефіцит нагород в окремих країнах (наприклад, Польща та Естонія) намагалися подолати, поділивши їх на низку ступенів. З середини 1920 х рр. майже всі військові нагороди втратили своє початкове призначення й вийшли з ужитку. Слід також відзначити, що в усіх країнах регіону, крім Польщі, була відсутня власна орденська символіка і традиції. Намагаючись уникнути копіювання вже відомих зразків, а також наслідувати традиції колишніх імперій, нові держави прагнули бути оригінальними, а тому звернулися до власної міфології, історії та геральдики. Через це у фалеристиці Латвії з’явилася свастика, Литви — хрест Ягеллонів, Естонії — хрест магістра Тевтонського ордену, Чехословаччини — липове листя, гілки та вінки. Стрічки нагород цих країн містили національні кольори. Водночас повністю уникнути наслідування іноземних зразків, зокрема Фінляндії та Франції, країнам Східної Європи не вдалося.
Завантаження
Посилання
Astrikas, A. Lietuvos ordinai, medalia ir zenkleliai, 1918–1940. Vilnius, 1993.
Barac, B. Reference Catalogue Orders, Medals and Decorations of the World. Instituted until 1945. Bronze Book. D–G. Zagreb, 2010.
Boltowsky, T., Nigel, T. Armies of the Baltic Independens Wars 1918–1920. Oxford, 2019. Ducmane, K. Apbalvojumi Latvijas Republika 1918–1940. Riga, 1993.
Oberleitner, S. Polskie ordery odznaczenia I niektore wyroznienia zaszczytne, 1705–1990. Zielona Gora, 1992.
Pulec, V. Československa statni vyznamenani, statni čestna uznani a ceny. Praha, 1980.
Purves, A. The Medals, Decorations and Orders of the Great War 1914–1918. Polstead Suffolk, 1989.
Vernon, S. Vernon’s Collectors Guide to Orders Medals and Decorations (with Valuаtions). Temecula, CA, 2000.
Vojenske dejiny Československa (1526–1918). Praha, 1986.
Vznik Československa 1918. Dokumenty Československe zahranicni politiky. Praha, 1994.
Авторське право (c) 2024 Сергій Потрашков

Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).