До походження фольклорного сюжету «дівчина-воїн»: гіпотези, версії історичні реалії

Анотація

Аналізуются та порівнюються культурно-історичні підстави і чинники появи у фольклорі українців та південних слов’ян фольклорного сюжету про дівчину-воїна. Теоретико-метолологічною базою дослідження є методи історико-типологічного вивчення фольклору, а також антропологічна концепція Саладена д’Англюра, що стосується так званої третьої соціальної статі. При встановленні культурно-історичної основи сюжету про дівчину-воїна в південних слов’ян визначено кілька її шарів і чинників формування. Один шар і чинник формування – інститут клятвених дів бурнеш/вірджин/тобелій – жінок, що шляхом ритуальної інверсії (яка включала ритуальну клятву целібату) перебирали на себе чоловічу роль очільника родини у балканських народів. Цей інститут найбільше відомий у албанців, а серед слов’ян – у Косові, Центральній Сербії, Воєводині, Чорногорії, Боснії та Герцеговині, Далмації (Хорватія), на півночі Македонії. Його спричинили архаїчні патріархальні традиції і норми звичаєвого права, пережити кланово-родового колективізму. Коли сім’я, як правило, велика (задруга) залишалася без чоловіка-годувальника й представника перед владою та общиною, його роль перебирала старша дочка. Ще один шар виникнення сюжету про дівчину-воїна створила боротьба з турецьким пануванням, участь жінок у якій загальновідома. Найдавніший шар основи сюжету про дівчину-воїна у південних слов’ян, можливо, слід пов’язувати зі степовим компонентом при їхньому етногенезі. Адже для номадів характерне в цілому високе становище жінки в суспільстві. До цього додамо спільність епічного фонду в балканських народів, а значить необмежені можливості запозичень.

В українців інституту клятвених дів не було, а при відсутності чоловіка жінки очолювали родину, не здійснюючи ритуальної інверсії та не приховуючи статі. Разом з тим умови Степового Кордону, який збігався з фронтиром між Заходом і Сходом, де до кінця XVIII ст. велися постійні війни, зумовили воєнізованість побуту, послаблення патріархальних порядків та періодичну потребу в додатковій військовій силі, у т. ч. за рахунок жінок. Ще один чинник існування сюжету про дівчину-воячку – спадок скіфо-сарматського субстрату при етногенезі українців і постійні вливання груп ірано- та тюркомовних номадів, у яких статус жінки був високим й існували військові загони з жінок. Поєднання цього давнього спадку з умовами воєнізованого побуту Великого Кордону та можливістю запозичення сюжету про дівчину-воїна в іммігрантів з Балкан у XVIII–ХІХ ст. зумовили його існування в українському фольклорі. Підставою появи в українців і південних слов’ян сюжету про дівчину-воїна також є ще один, спільний, чинник: інститут так званої третьої статі. У традиційному суспільстві, де в основу суспільного поділу праці покладений природний статевий поділ, у випадку недостачі людей (в нашому випадку чоловіків), її поповнюють особами протилежної статі (жінки).