Неурядові організації в Україні як агенти забезпечення ВІЛ-превентивного сервісу

Анотація

У статті аналізується діяльність неурядових організацій (НУО), які є одним з найважливіших ресурсів послуг з профілактики ВІЛ в Україні. Підкреслюється, що останнім часом НУО в країнах Східної Європи часто класифікуються як такі, що належать до класу «еліт», що діють як «агенти західних метрополій у своїх країнах» та характеризуються як високооплачувані професіонали з космополітичними поглядами, моделями споживання і способу життя. Такий передбачуваний «елітарний» характер сектору НУО призвів до припущень, що вони не можуть адекватно задовольняти потреби найуразливіших груп населення. Акцентується увага на тому, що багато неурядових організацій, що займаються ВІЛ-проблемами в Україні, були створені і продовжують включати співробітників з числа груп населення, найбільш схильних до ризику інфікування ВІЛ, зокрема споживачів ін'єкційних наркотиків. Показано, що засновники, директори та співробітники цих організацій, займають лімінальний простір, в якому вони борються за те, щоб визначити себе як ВІЛ-професіоналів, які мають експертний досвід як в області ризиків, з якими стикаються їхні клієнти у повсякденному житті, так і в глобалізованому світі фінансування профілактики ВІЛ-інфекції та розробки програм втручань. Досліджуються способи, які використовують у своїй роботі постачальники послуг з профілактики ВІЛ в Україні для того, щоб визначити цей лімінальний простір як такій, що дозволяє їм перетинати два, здавалося б, незв'язаних світи – світ міжнародних донорів і національних моніторингів та світ маргінальних і вразливих споживачів психоактивних речовин. На основі результатів польового дослідження обґрунтовується ідея про те, що співробітники НУО визначають себе не в якості «еліт», а як експертів, які здійснюють тренінги, сертифікації та взаємодії з іншими такими ж постачальниками послуг через національні та міжнародні конференції та подальше розширення і уточнення послуг для своїх клієнтів. У той же час, вони залишаються «відрізаними» від "внутрішньої інформації" та повноважень щодо прийняття рішень "істинною елітою» в особі клінічних лікарів з боротьби зі СНІДом, фармацевтів та інших медичних працівників, які контролюють доступ до замісної терапії, антиретровірусних препаратів та інших важливих послуг і ресурсів. Аналізується, якою мірою розгляд НУО в якості еліт і у відриві від локального контексту є методологічним артефактом, свого роду продуктом співпраці НУО та міжнародних дослідників, а не відображенням реальної, дуже складної роботи, яку продовжують здійснювати НУО, виконуючи роль «мосту» між усіма зацікавленими сторонами в боротьбі з ВІЛ.