https://periodicals.karazin.ua/usocjour/issue/feed Український соціологічний журнал 2021-07-27T14:14:40+00:00 Sokurianska Liudmyla sokuryanska@karazin.ua Open Journal Systems <p>Фахове видання з соціологічних наук.</p> <p>Журнал є офіційним науковим та інформаційним виданням Соціологічної асоціації України, де представлені результати теоретичних та емпіричних досліджень сучасного суспільства відомих українських і зарубіжних учених, молодих науковців. Також у журналі публікується інформація про наукове життя регіональних відділень Соціологічної асоціації України.</p> <p><em><strong>Український соціологічний журнал включено до переліку наукових фахових видань України (спеціальність - 054) з присвоєнням категорії «Б» (згідно Наказу МОН № 886 від 02.07.2020).</strong></em>&nbsp;</p> https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17084 ТЕОРЕТИЧНІ ВІСІ КОНЦЕПТУ СОЦІАЛЬНОЇ ЗГУРТОВАНОСТІ: ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ТВОРЧІСТЬ Е. ДЮРКГЕЙМА 2021-07-27T14:01:47+00:00 Оleksandra Deineko deineko@karazin.ua <p>Робота присвячена переосмисленню наукового доробку класика соціологічної думки Е. Дюркгейма крізь оптику визначення теоретичних засад концепту соціальної згуртованості. Методологічна складність виконання дослідницького завдання зумовлена відсутністю чітко оформленого та визначеного концепту соціальної згуртованості в науковій спадщині Е.&nbsp;Дюркгейма, реконструювання теоретичних вісей якого потребує застосування соціологічної уяви та індуктивного методу. Актуальність такої дослідницької перспективи автор пов’язує з тим, що в більшості закордонних розвідок, присвячених вивченню феномену соціальної згуртованості, присутні обмежені згадки про Е.&nbsp;Дюркгейма як одного із фундаторів концепту соціальної згуртованості, а деколи наводяться неточні інтерпретації його поглядів.&nbsp;У статті визначено сім теоретичних вісей концепту соціальної згуртованості, представлених у науковій спадщині Е. Дюркгейма – однорідність/ диференціація, ціннісно-нормативний консенсус/ аномія, відсутність взаємодій/ постійність взаємодій, механічна солідарність/ органічна солідарність, співвідношення між індивідуальним та колективним, інклюзія/ ексклюзія, інтегрованість/ дезінтегрованість. Для кожної вісі автором визначено її змістове призначення та присутність на різних соціальних рівнях. Встановлено, що окремі елементи визначених теоретичних вісей є складниками моделей емпіричної операціоналізації соціальної згуртованості в сучасних закордонних дослідженнях, здійснених Дж. Чаном, Р. Бергер-Шмітт, Дж. Дженсон.&nbsp;Акцентовано на евристичності визначення Е. Дюркгеймом сутності соціальної згуртованості як соціального процесу, що має динамічну природу становлення та відтворення, потребує уникнення крайніх станів своєї реалізації (надпосилення чи нестачі) та має вплив на всі рівні соціального – макро-, мезо- та мікро-. Наголошено на визначенні класиком соціології практичної&nbsp; значущості соціальної згуртованості як соціального феномену, що має превентивні властивості відносно широкого кола негативних соціальних явищ та процесів, що, на думку автора дослідження, робить концепт соціальної згуртованості евристичним не лише для наукового дискурсу, але й для соціальної політики сучасних держав.</p> 2020-12-26T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17087 ПОСТСЕКУЛЯРНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ: ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ТА МНОЖИННІСТЬ ПІДХОДІВ 2021-07-27T14:04:36+00:00 Serhii Yaremchuk s.iaremchuk@chnu.edu.ua <p>Нині у багатьох країнах світу відбувається посилення ролі релігії публічній сфері. Це зумовлює методологічні проблеми теорії секуляризації, яка стверджувала поступовий і незворотній занепад релігії. При цьому процеси релігійного відродження в суспільствах, які зазнали секуляризації, не призводять до відновлення релігії в тих формах, які передували їй. Для позначення такого стану суспільства, який настає після секуляризації, Юрген Габермас запропонував використовувати термін «постсекулярне». Цією проблематикою зацікавилась низка як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Але цілеспрямоване вивчення постсекулярності ще знаходиться в стадії свого формування і переважно носить дескриптивний характер. У наукових працях, присвячених її дослідженню, недостатня увага акцентується на конкретних характеристиках постсекулярних суспільств. Тому виникає потреба в узагальненні цих характеристик з метою більш чіткого розуміння постсекулярного суспільства. Щоб досягти цієї<strong> мети у статті здійснюється </strong>аналізі <strong>деяких</strong> концептуальних підходів до дослідження постсекулярності. В рамках цих підходів стверджується, що «повернення» релігії не заперечує збереження потужного (або навіть домінуючого) секуляризаційного кластеру в суспільстві. Постсекуляризація являє собою рух вперед і створення нової системи, яка характеризується релігійною свободою, плюралізмом, конкуренцією різних конфесій, а не повернення до традицій домодерної епохи. У постсекулярному суспільстві, як доводять автори проаналізованих у статті робіт, релігія має всі можливості від секулярної влади для свого розвитку. Водночас відбувається зменшення ролі релігійних інституцій та індивідуалізація релігійних практик, тобто «приватизація» релігії, що є елементом секуляризації. Але ця «приватизація» має суттєву відмінність від секуляризаційної, оскільки вона зумовлена не примусом, а плюралізмом вибору. На думку багатьох дослідників, постсекулярна ситуація можлива за умови світоглядного плюралізму і паритетних стосунків між релігійними і нерелігійними людьми, коли кожна сторона має можливість пропагувати свою думку, але не нав’язує її, коли немає місця привілейованим і дискримінованим, а є усвідомлення взаємного співіснування. Тобто постсекулярність можлива лише в демократичних і правових суспільствах. Також для постсекулярної ситуації характерні релігійна конкуренція, активізація місіонерської роботи, прояви фундаменталізму, глобалізація релігійного благочестя, перетворення релігії на товар і виникнення (переважно на Заході) феномену, для позначення якого використовують термін «духовність». Ситуація постсекулярності є ситуацією невизначеності, коли невідомо, як відбуватимуться процеси взаємодії секулярного та релігійного в майбутньому, і робити якісь прогнози щодо того, наскільки сталою є ця ситуація, неможливо. Як засвідчує здійснений у статті аналіз, постсекулярний підхід не став повноцінною теорією, а сприймається здебільшого як програма того, на що варто звернути увагу, як певна корекція і продовження секуляризаційного підходу. Але з його допомогою науковці намагаються описати релігійні процеси в сучасних суспільствах.</p> 2020-12-26T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17090 ТРАДИЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ СОЦІОЛОГІЇ: ФОКУСИ ТА КОНТЕКСТИ 2021-07-27T14:06:24+00:00 Ihor Shcherbak ihor.shcherbak@gmail.com <p>Статтю присвячено історико-соціологічному аналізу досліджень соціальних ідентичностей, результати яких представлено в наукових публікаціях у топових українських виданнях. Окреслено напрямок розвитку таких досліджень у тематичному, теоретичному та методологічному аспектах, їхній соціокультурний контекст. Визначено можливі нові напрямки досліджень з обраної автором проблеми. Наведено результати проведеного автором контент-аналізу статей, розміщених в інтернет-архівах фахових видань України з соціології за останнє десятиліття, предметом яких є ідентичність та ідентифікація. В межах аналізу тематичного різноманіття статей з’ясовано, що переважна більшість із них присвячена конкретним ідентичностям, перш за все етнічно-національним та локальним, тобто ідентичність розглядається як специфічна ознака групи; лише четверта частина публікацій має загальнотеоретичний характер, тобто присвячена аналізу феномену ідентичності як такому. Виявлено, що серед домінуючих дослідницьких фокусів протягом довгого часу переважали концептуалізація і аналіз формування окремо обраної соціальної ідентичності, проте в останні роки&nbsp; автори публікацій приділяють все більше уваги функціональному навантаженню соціальних ідентичностей, зокрема їхньому впливу на розвиток українського суспільства, насамперед на процеси його інтеграції/дезінтеграції, на конфлікти та солідарність. Сформульовано висновок про певне зниження уваги до тематики соціальних ідентичностей, та одночасне теоретичне, методологічне, тематичне та предметне ускладнення їхніх досліджень. Підкреслено, що подальші комплексні дослідження ідентичностей (їхніх зв’язків, контекстів та соціальних наслідків) мають наукову перспективу, оскільки за їхньої допомоги можна дійти більш глибокого розуміння тих процесів, що відбуваються в сучасному українському суспільстві.</p> 2020-12-26T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17093 ВІРТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР ЯК ДЖЕРЕЛО ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ 2021-07-27T14:08:10+00:00 Svitlana Romanenko romanenco@te.net.ua <p>Бурхливий розвиток інтернету спричинив безпрецедентний вплив на вдосконалення соціологічного методу. На рубежі тисячоліть це призвело до пошуку нової методології та поступової втрати інтересу до використання кількісних методів, що сприймалось фахівцями як «криза емпіричної соціології». В останнє ж десятиліття виявилось, що практично всі соціальні процеси будь-якого рівня знаходять своє відображення у віртуальному просторі, залишають і накопичують так звані «цифрові сліди», що відкриває перед дослідниками щонайширші перспективи вивчення соціальної реальності. У даній статті розглянуто особливості цифрової первинної інформації та основні підходи до її використання з погляду кількісної методології. Автор робить акцент на тому, що класичні методи соціології, засновані на математичній статистиці, придатні для аналізу цифрової реальності і отримання адекватних результатів досліджень. При цьому, як відзначає більшість науковців, які мають безпосереднє відношення до означеної проблематики відкриваються перспективи для вдосконалення традиційних соціологічних методів за рахунок: 1) поєднання репрезентативності кількісних і глибини якісних підходів до аналізу інформації; 2) поглибленого збору параданих; 3) можливості вивчати важкодоступні соціальні групи; 4) можливості реалізувати повною мірою «принцип свободи від оцінки» завдяки «нереактивності» цифрових даних; 5) впорядкованості цифрових слідів у просторі та часі шляхом чіткої фіксації хостингу. Постдемографічна модель соціального актора відкриває нові шляхи для побудови вибірок кількісних соціологічних досліджень, які можуть бути репрезентативними з точки зору класичного соціологічного підходу. Наведені в статті приклади досліджень засвідчують, що класичний соціологічний метод легко адаптується до нової цифрової реальності і може бути основою для соціологічного консультування, розробки соціальних технологій у різних сферах життя суспільства.</p> 2020-12-26T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17095 ІНКЛЮЗИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДИСКУРСУ МУСУЛЬМАН В УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ: ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 2021-07-27T14:09:46+00:00 Iuliia Soroka soroka70@gmail.com Olha Dziuba lickea83@gmail.com <p>У статті узагальнюються дані дослідження дискурсу мусульман в українських ЗМІ з точки зору визначення їхнього інклюзивного потенціалу. Спираючись на теоретичні положення соціології щодо соціальної інклюзії, іншування, соціальної дистанції та дискурс-аналізу щодо зв’язку дискурсивного та соціального, концептуалізовані поняття «інклюзивний дискурс» та «інклюзивний потенціал дискурсу». Останній розуміється як характеристика впливу певного дискурсу про соціальну групу на можливість та умови&nbsp; соціальної взаємодії з цією групою. Розглядаючи результати кількісного та якісного аналізу масиву публікацій українських ЗМІ про мусульман, авторки розкривають значення знаку «мусульманин», що впливають на соціальну взаємодію з цією групою, а саме: екстериторіальність, екзотичність, зв’язок з насиллям, катастрофами, нещасними випадками. Аналіз заголовків публікацій про мусульман вказує на соціальне дистанціювання від мусульман через такі механізми іншування, як «представлення групи як однорідної» та «відмова в суб’єктності». Виокремлені на попередніх етапах дослідження п’ять дискурсів мусульман в українських ЗМІ схарактеризовуються щодо їхнього інклюзивного потенціалу. В якості основного показника інклюзивності розглядається зближення дискурсів «ми-вони», що втілюється у подібності ланцюгів еквівалентності та логіки відмінності «ми»- та «вони»-дискурсів. Завдяки використанню цього інструменту доводиться, що дискурси «мусульманин-герой України» та «мусульманин – протестувальник» мають інклюзивний потенціал в українському суспільстві, натомість «мусульманин- терорист» та «мусульманин- жертва» не мають такого потенціалу. Окрім того, дискурс «мусульманин-вірянин» має певний інклюзивний потенціал.</p> 2021-04-08T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17097 Сільська інтелігенція в умовах трансформації аграрної сфери сучасного українського суспільства 2021-07-27T14:11:00+00:00 Stanislav Kataev kataev@i.ua <p>У статті здійснюється порівняльний аналіз ставлення до реформування села та інших питань його життя представників різних груп сільського населення, перш за все сільської інтелігенції та працівників фізичної праці. Підкреслюється, що сільська інтелігенція, яка покликана стати одним із головних агентів реформування села, оскільки їй притаманний більш високий рівень потенційної та реальної соціальної суб’єктності, тим не менш далеко не завжди реалізує свій потенціал в інтересах модернізації аграрної сфери, що, зокрема, зумовлено особливостями її менталітету. Акцентується на тому, що специфіка характеру діяльності працівника розумової праці в аграрному секторі полягає в тому, що часто окрім реалізації основних своїх функцій, пов'язаних з посадою і професією, він займається сільською працею (робота на присадибній ділянці, догляд за домашніми тваринами тощо). Спосіб життя сільського інтелігента зумовлює особливість його ментальності, яка має амбівалентний характер. З одного боку, ментальність сільського інтелігента детермінована його освітою, розумовим характером праці, рівнем культури, у тому числі культури міста. З іншого боку, його ментальність зумовлена традиціями сільської громади, сільською працею, культурними зразками сільського жителя. Наводяться дані соціологічного дослідження, які свідчать про те, що сільська інтелігенція в меншому ступені підпадає під вплив традиціоналізму, ніж інші соціальні групи на селі; вона більшою мірою, ніж інші селяни, налаштована покинути село. В контексті ставлення до реформ в аграрній сфері особлива увага приділяється масштабній реформі децентралізації, яка здійснюється в Україні та має не тільки економічні, організаційні, а й інституційні та соціокультурні наслідки. Зазначається, що ці наслідки по-різному виявляються в міській та сільській місцевості та по-різному сприймаються різними соціальними групами. З огляду на матеріали дослідження, засвідчується, що ставлення до реформ на селі, зокрема до створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), у представників сільської інтелігенції більш позитивне, ніж у представників фізичної праці. Підкреслюється, що, незважаючи на амбівалентність ставлення сільської інтелігенції до ОТГ (згідно даних, що представлені у статті), серед її представників вдвічі більше їхніх супротивників, ніж прибічників; проте водночас опитані робітники розумової праці в більшій мірі відчувають себе членами нових територіально-адміністративних утворень на селі, ніж решта соціальних груп, що живуть там.</p> 2020-12-26T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/usocjour/article/view/17101 РЕІФІКАЦІЯ ЯК ФАКТОР СУБ'ЄКТИВАЦІЇ ЕЛЕКТРОННИХ ПРИСТРОЇВ: МАГІЯ У ХХІ СТОЛІТТІ 2021-07-27T14:14:40+00:00 Bohdan Dykan dykanbohdan@gmail.com <p>У статті аналізується проблема сприйняття людьми їхній повсякденних супутників, помічників та джерел подразливих факторів – електронних пристроїв. Відзначається наявність ознак аніматизму та магічних дій щодо девайсів, виділяються причини збереження такого ставлення до електронних пристроїв у секуляризованому суспільстві, розглядається перспектива суб'єктивації пристроїв. Серед факторів суб'єктивації виділяються внесок інженерів у антропоморфізацію взаємодії користувачів з пристроями, а також вплив медіа на «репутацію» гаджетів. На підставі результатів аналізу змісту заголовків публцікацій сучасних медіа ілюструється, яким саме чином ЗМІ впливають на сприйняття девайсів пересічним користувачем. Виділяються «граматичні» та «смислові» прийоми, в силу яких створюється образ «суб'єктності» пристроїв у новинних публікаціях. Проводиться паралель із механізмами становлення та збереження «культу мертвих» у суспільстві та тим, як формується ставлення суспільства до «розумних» девайсів. Підкреслюється, що сила відзначених факторів набуває суттєвого значення, в першу чергу, через феномен реіфікації. Оскільки в практиках повсякденного використання пристрою користувач не замислюється ані про природу самого пристрою, ані про свою взаємодію з ним, ніяк не відслідковуються витоки, причини цих практик і уявлень про внутрішню структуру пристрою, утворюється фундамент для реіфікації гаджетів, що вже зараз особливо помітно у ставленні дітей до оточуючої їх «розумної» техніки. Відмічається, що наразі факт такої псевдосуб'єктності електронних пристроїв не є очевидним і загальноприйнятим у масовій свідомості, однак реіфікація здатна привести до інституціоналізації електронних пристроїв у якості суб'єктів соціального світу в майбутньому.</p> 2020-12-26T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021