Український соціологічний журнал

Війна і формування політичної нації в Україні

2025-01-31T18:36:04+00:00

У статті акцентується увага на тому, що війна та загальнонаціональний спротив повномасштабній російській агресії суттєво прискорили довготривалий історичний процес формування політичної нації в Україні. Зазначається, що саме політична нація, яка почала поступово складатися в Україні, є головною ціллю російських загарбників. Не традиційна етнокультурна атрибутика, яку навіть радянська влада не забороняла в обмін на політичне мовчання мас і слухняність місцевих еліт, а саме народження в Україні політичної нації викликають ненависть російських неоімперців. Підкреслюється, що результати соціологічних досліджень, зокрема моніторингу соціальних змін Інституту соціології НАН України, засвідчили, що після розпаду СРСР українці кілька десятиліть жили переважно у стані політичної амбівалентності, невизначеності, соціально-політичної апатії. Повномасштабна російсько-українська війна призвела до стрімкої зміни цих рис масової політичної свідомості українських громадян на протилежні, що сприяє створенню суттєво оновленої політичної нації. Після 24 лютого 2022 року політична свідомість українців змінилася більше, ніж за 30 років до цього, про що свідчать соціологічні опитування, здійснені вітчизняними дослідницькими центрами безпосередньо в умовах війни. На основі аналізу їхніх результатів робиться висновок, що в Україні принципово змінилося ставлення громадян до своєї держави; українці нарешті прийняли українську державу як таку, що заслуговує на повагу та високу оцінку. Визначаються чинники можливих змін у розвитку політичної нації в Україні після її перемоги над російськими агресорами. Зазначається, що нова ідея «українськості» буде формуватися на засадах сучасної європейської політичної культури та деліберативної демократії; проросійські сили залишаться маргінальним явищем. Формулюється висновок про те, що в оглядній історичній перспективі Україні доведеться жити в перманентній військово-політичній напрузі, але при цьому навчитися підтримувати умови для повноцінного життя і поступової розбудови сучасної європейської політичної нації. Визначаються основні напрямки соціологічних досліджень у повоєнній Україні, зокрема з обраної автором проблематики.

Формування української політичної нації

2025-04-08T04:53:22+00:00

У статті здійснюється аналіз процесу формування української політичної нації за часів незалежності України, визначаються етапи, характер, прояви, чинники актуалізації цього процесу та його результати за часів новітньої української історії. Структурно матеріал публікації представлено у трьох частинах: перша – проблема термінології; друга – перші спроби емпіричних соціологічних досліджень процесів формування української політичної нації; третя – стан сформованості української політичної нації за даними сучасних соціологічних досліджень періоду гострої фази російсько-української війни. Здійснюється аналіз наявних у науковій літературі дефініцій головного рядоутворюючого поняття – «нація», а також похідних понять, насамперед «етнічна нація» і «політична нація». Наводиться авторське розуміння і визначення поняття «політична нація» як політичної спільноти, що об’єднує всіх рівних перед законом громадян незалежно від етнічного та соціального походження, культурно-мовних, конфесійних особливостей, соціального і економічного статусу. Акцентується увага на тому, що водночас це є і громадянською спільнотою, яка має свою територію і державу, де держава виступає засобом досягнення спільних національних цілей. Підкреслюється, що формування політичної нації є довготривалим процесом перетворення етносу у «націю-державу» через низку проміжних етапів. Демонструється, як після здобуття Україною незалежності розпочалося вивчення цього процесу вітчизняними соціологами (в тому числі за участю автора цієї статті); його початки у 1990-х роках стосувалися насамперед проблем становлення української громадянської ідентичності як стрижня формування політичної нації. Зазначається, що до першої фази російсько-української війни цей процес був успішним, але повільним; він набув радикального прискорення внаслідок триваючої з лютого 2022 року російської агресії. На основі аналізу баз даних низки українських соціологічних інституцій та думок провідних учених країни пропонується аргументація на користь тези про сформованість української політичної нації в її головних характеристиках і в той самий час про триваючий перебіг цього процесу. Наголошується на загрозах і ризиках для неї, якщо війна затягнеться. Підкреслюється необхідність подальшого наукового, зокрема соціологічного, вивчення проблем та перспектив формування та розвитку української політичної нації.

Російсько-українська війна як об’єкт соціологічної рефлексії

2025-01-31T18:36:15+00:00

У статті висвітлено фактологічний контент соціологічної рефлексії вітчизняних науковців щодо сприйняття українцями російсько-української війни з 24 лютого 2022 року до 1 вересня 2022 року. На підставі контент-аналізу засобів масової інформації, прес-релізів та звітів провідних соціологічних інституцій України презентовано основні тенденції громадської думки щодо сприйняття війни, рівня громадянської спрямованості ідентичності, ціннісних орієнтацій, геополітичного вибору, ставлення до росіян, міграційних настроїв у період повномасштабних військових дій російської армії на території України. Презентовано зміст основних наукових меседжів, що пролунали у публічних виступах провідних українських соціологів у мас-медіа, в яких висловлювалася експертна оцінка поточної суспільної ситуації в умовах воєнного стану, розглядалися прогнозні сценарії щодо поствоєнного часу. Акцентовано увагу на науковій, навчальній та просвітницький діяльності української соціологічної спільноти під час війни. Виявлено, що російсько-українська війна сформувала суспільний запит на більш ґрунтовний розвиток таких галузевих соціологічних теорій, як соціологія війни, інвайронментальна соціологія, соціологія управління, історія української соціології. Обґрунтовується думка про необхідність оновлення змісту освітньої діяльності та підготовки її нового навчально-методичного забезпечення, яке б відповідало суспільним викликам. Доведено, що поствоєнний період потребуватиме соціологічного обґрунтування шляхів удосконалення системи управління державними структурами із застосуванням гнучких партисипативних організаційних форм, в яких інтегруються різноманітні види діяльності, підпорядковані досягненню чітко визначених стратегічних, тактичних і оперативних цілей відновлення України та її подальшого розвитку.

Вимушені міграційні процеси як виклик для України

2025-04-08T04:55:41+00:00

У статті зазначається, що масштаби міграційних процесів внаслідок агресії Росії проти України є серйозним гуманітарним викликом для нашої країни, з яким вона ще не стикалась у своїй історії. Підкреслюється, що офіційна статистика та інші джерела, а також результати численних соціологічних досліджень дають цілісну статистичну картину та географію переміщень українців як між регіонами України, так і за кордоном. За результатами Міжнародної організації з міграції (МОМ) станом на червень 2022 року понад 6 млн осіб були внутрішньо переміщеними особами (ВПО) в межах України. Станом на середину липня 2022 року в Європі перебувало близько 6 млн українських біженців. Найбільше біженців зі статусом тимчасового захисту було у Польщі, слідом йдуть Німеччина та Чехія, Іспанія, Франція, Словаччина, Австрія, Велика Британія, Нідерланди та Швейцарія. Розглядаються причини та проблеми повернення / неповернення українських біженців на Батьківщину. Акцентується увага на тому, що серед причин повернення біженців, як і ВПО, найбільш поширеними є сприйняття безпечної ситуації, воз’єднання з родиною, труднощі щодо пошуку роботи, належних умов для проживання у тих місцях, де вони зараз тимчасово перебувають, тощо. Повернення додому на короткий термін частіше пов’язано з необхідністю забрати речі, побачитися з родиною або евакуювати близьких. Зазначається, що серед тих, хто не планує повернутися в Україну, передусім жінки з дітьми, які підуть у школу або вступлять у заклад вищої освіти за кордоном; ті, хто має вищу освіту, володіє іноземними мовами, мав високий рівень доходу та є більш пристосованим до нових умов перебування; люди, які мали наміри виїхати з України до початку повномасштабної війни; ті, хто постійно чи сезонно працював за кордоном; а також ті, хто в силу різних обставин отримує кращу соціальну та медичну допомогу за кордоном та ін. Підкреслюється, що серйозними міграційними викликами для України у подальшому можуть стати такі: продовження бойових дій та воєнного стану у довготривалій перспективі, що актуалізує негативні соціально-економічні та демографічні наслідки; проблеми функціонування міської/сільської інфраструктури та її повноцінного відновлення; рівень безробіття і фінансові можливості виплат матеріальної допомоги як безробітним, так і переміщеним особам; розробка міграційної соціальної політики, яка має бути спрямована на повернення більшості громадян до місця свого постійного проживання, що передбачає прийняття низки відповідних нормативно-законодавчих документів на державному рівні, тощо.

(Не)Прозорий соціум: вибір між прайвесі та свободою

2025-01-31T18:36:28+00:00

Статтю присвячено окресленню «трансгоризонту» зняття опозиції прозорого/непрозорого соціуму в цифрову епоху на основі аналізу проблеми вибору між прайвесі та свободою в мережі Інтернет. Розглянуто інтерпретації концепту прозорості в європейській інтелектуальній історії від Джеремі Бентама до Вальтера Беньяміна. Охарактеризовано сучасні концепції прозорого суспільства (Джанні Ваттімо, Девід Брін, Бюн-Чул Хан, Ісаак Нахон-Серфаті та ін.). Досліджено конфлікт між «білим» і «чорним» розумінням соціальної прозорості, що проявляється у протистоянні свободи і прайвесі, доступного і конфіденційного, публічного та приватного в інтернет-просторі, у водорозділі між кіберзлочинністю і кібербезпекою. Проаналізовано лицьовий та зворотній бік мережевої «відкритості» один одному мешканців інтернет-галактики. Доведено, що радикальний чутливий контент не має знаходитися у відкритому доступі та з необхідністю ставить питання медіаекології, медіагігієни і медіаправа. Окреслено песимістичний «жест відміни» самої ідеї інформаційної відкритості, сконцентрований у питаннях: «як зникнути?», «як стати невидимим?». Показано, чому наявність таємниць, право на приватність та збереження конфіденційності є необхідною умовою життя соціуму, гарантією його безпеки. Розкрито ключові теми дискусій щодо відкритості та доступності інформації в Інтернеті. Показано, що в демократичному соціумі бути прозорим – достойно і почесно, у тоталітарному – ризиковано і небезпечно. Сучасний соціум визначено як «нібито прозорий» (als-ob-транспарентний), тобто «ймовірно прозорий», «напівпрозорий», «квазіпрозорий», «неначе прозорий», що передбачає його еластичність, гнучкість, пластичність, здатність бути плинним і довільно змінювати ступінь інформаційної проникності ad hoc, в залежності від специфіки комунікаційної ситуації.

Чинники самореалізації та життєвого успіху особистості в сучасному суспільстві (кейс лідерів громадської думки)

2025-01-31T18:36:32+00:00

У статті на прикладі всесвітньо відомих особистостей визначаються чинники, що сприяють самореалізації та досягненню життєвого успіху сучасною людиною. Засновуючись на феноменологічній парадигмі, автор звертається до аналізу публічних виступів видатних постатей сучасного демократичного суспільства. Серед них такі знані політики, як Барак Обама та Джастін Трюдо, такі відомі бізнесмени, як Білл Гейтс, Марк Цукерберг та Стів Джобс, такі представники літератури, кіноіндустрії, музичного мистецтва тощо, як Джоан Роулінг, Опра Вінфрі, Наталі Портман, Стівен Спілберг, Меріл Стріп та Тейлор Свіфт. Особлива увага приділяється їхнім зустрічам зі студентами та викладацькою спільнотою університетів США. Підкреслюється, що значущість цих зустрічей зумовлюється тим, що саме студентська молодь (у всякому разі її значна частина) вже у недалекому майбутньому має стати інтелектуальною елітою суспільства, зайняти позиції лідерів громадської думки, що здійснюють значний вплив на стан суспільної свідомості, на розвиток соціуму у всіх сферах його життєдіяльності. Зазначається, що у своїх виступах перед студентською аудиторією лідери громадської думки не тільки Сполучених Штатів, а й всього демократичного світу акцентували на таких чинниках досягнення життєвого успіху та самореалізації, як систематична наполеглива праця, конкурентна освіта, інноваційний стиль мислення, здатність працювати в команді, лідерські якості, самокритичність, відсутність страху перед невдачами, досяжницька мотивація, чіткі внутрішні моральні настанови. Підкреслюється, що у виступах зазначених політичних діячів, підприємців, представників творчих професій акцентувалося на тому, що досягнення життєвого успіху та самореалізація особистості тісно корелюють зі сталим розвитком суспільства в цілому, поширенням демократії, створенням солідарного суспільства, відсутністю різноманітних форм соціальної дискримінації тощо. Визначаються напрямки подальших досліджень з обраної автором проблематики, а саме звернення до вивчення досвіду самореалізації та досягнення життєвого успіху відомих вітчизняних діячів у сфері політики, економіки, права, мистецтва тощо.

День усіх (само)закоханих: індивідуально-колективний вимір свята

2025-01-31T18:36:42+00:00

У статті представлено теоретико-методологічні підходи до аналізу феномену свята в умовах глобалізованого, індивідуалізованого, комодифікованого та раціоналізованого суспільства. Автори розглядають модерні та постмодерні теорії, присвячені процесам та наслідкам індивідуалізації; прослідковують прямий зв’язок між процесами індивідуалізації та збільшенням відчуження, використовуючи напрацювання таких соціологів та антропологів, як Ж. Батай, Р. Кайюа (Колеж Соціології) та теоретики суспільства споживання та спектаклю Ж. Бодрійяр, Г. Дебор. На концептуальному рівні автори беруть до уваги логіку єдності та боротьби колективного та індивідуального у святі, виокремлюючи та описуючи два типи свята — істинне міфічне свято та свято-канікули, а також формулюючи припущення про існування псевдоміфічних та синтетичних (у модусах колективного та індивідуального) свят. Запропоновано та концептуалізовано ознаки, за допомогою яких вимірюються та емпірично визначаються ті чи інші типи свята. За результатами теоретичного аналізу сформульовано низку гіпотез, зокрема гіпотезу про панування в межах сучасних свят псевдоміфічного та канікулярного свята. Аналізуючи емпіричний матеріал (повідомлення в мережі «Твіттер»), автори доходять висновку про трансформацію конкретно-емпіричного свята Дня всіх закоханих на День всіх (само)закоханих, зокрема виявляють ознаки емоційного спаду та відчуження, рефлексії своєї самотності, використання обсценної лексики, елементи асоціальної поведінки, оспоживацництво свята (акцент на споживання алкоголю та їжі, акцентування уваги на «айфонах»), перехід свята на мову речей, концептуалізуючи все це як ознаки реіфікації та натуралізації, фетишизації та відчуження свята. Зазначено, що практики любові до себе, пов’язані з тілом, мають ознаки уречевлення, включаючи і особливий аспект тілесності – сексуальність. Підтверджено гіпотезу про перетворення свята міфічного на псевдоміфічне, а також гіпотезу про профанацію свята. Сформульовано висновки щодо обмежень проведеного дослідження, визначено перспективи подальших теоретичних та емпіричних розвідок з обраної проблематики.

«Біографії етнічності» студентів в умовах війни: зміни контурів національних та етнічних ідентичностей та нові можливості національної солідаризації

2025-04-08T04:56:23+00:00

Стаття присвячена опису розмаїття досвіду національної ідентифікації та трансформації етнічних та національних ідентичностей українських студентів в умовах війни. Аналіз виконаних студентами біографічних нарисів здійснюється за критеріями значущості для них національної та етнічної ідентичностей, маркерів їх конструювання, факторів трансформації та пов’язаного з цим відчуття біографічної безпеки особистості. Зазначається, що ситуація суб’єктивного визнання загрози ідентичностям, яка часто актуалізується в умовах глобальних потрясінь, у тому числі в умовах війни, відображається у відчутті особистої безпеки та завжди об’єктивує проблему трансформації ідентичності. Визнається, що зміни етнокультурних ідентичностей в історичній ретроспективі не зводиться до лінійного перетворення від родових форми ідентичності до етнічних, а згодом і до національних, але є складним нелінійним процес інтеграції цих ідентифікаційних основ. Складові комплексної ідентифікаційної моделі, яка виникає в результаті інтеграції, здатні актуалізуватися і переструктуруватися під дією різноманітних факторів. Тож надаючи визначення національній ідентичності, маємо визнати, що вона може містити у своїй структурі різноманітні етнокультурні основи соціальної консолідації, які переломлюються крізь призму уніфікованої громадянської ідентичності. Ці особливості національної ідентичності дуже добре відображаються і в матеріалах біографічних есе студентів, присвячених саме описам становлення та трансформації етнонаціональних ідентичностей та їх факторної обумовленості. Зроблено висновок, що зміцнення національної ідентичності та збільшення почуття гордості за націю, що частіше зазначалося в біографічних есе студентів з початку повномасштабної війни у 2022 році, часто стає важливим ресурсом формування особистісної біографічної безпеки в умовах, коли фізична безпека та життєві перспективи суттєво проблематизовані, так і показником потенціалу національної солідаризації.