Пропаганда та контрпропаганда в цифровому суспільстві: інституціоналізація 2.0?

Анотація

У статті констатується факт реінституціоналізації пропаганди й контрпропаганди після короткотермінового періоду міжнародної розрядки у 1990-і рр., коли відповідні інституції було згорнуто в багатьох країнах світу. Розглянута тенденція доводиться на прикладах, по-перше, феномену російської пропаганди, що пройшла шлях інституціоналізації у стислий термін після приходу до влади В. Путіна; по-друге, на прикладі чисельних центрів стратегічних комунікацій, які започатковано в європейських країнах від 2015 року. Зазначається, що відродження пропаганди у форматі 2.0 є наслідком гібридних війн, в які занурюються провідні країни світу. Підкреслюється, що пропаганда за своєю природою є маніпулятивним процесом, вона покликана впливати на реципієнтів, може створювати факти свідомості або сіяти хаос. Акцентується на тому, що сьогодні пропаганда на зовнішній арені по суті не змінилася (якщо порівнювати з її станом часів Холодної війни), хіба що вона в меншій мірі апелює до розуму й у більших обсягах наповнюється ірраціональним контентом. Зазначається, що тепер вона спирається на більш широку й досконалу технічну базу; діджиталізація, нові медіа, спільний інтернет-простір відкрили для спецслужб й пропагандистських центрів нові можливості, якими вони ефективно користуються. Доводиться, що в таких умовах виникає феномен «оголеної свідомості», коли пересічна людина, яка до того ж часто-густо має інтернет-залежність, мимоволі стає споживачем пропагандистських меседжів. Акцентується увага на тому, що захист свідомості в умовах гібридних війн бачиться через щеплення інфоімунітету, збільшення рівня медіаграмотності, збільшення резистентності пересічних громадян. Важливим кроком у цьому напрямку є інституційна відповідь у формі мережі організацій, які беруть на себе контрпропагандистську функцію. Зазначається, що в Україні переломний момент у рішенні цього питання настав у 2021 році, коли держава створила дві організації: Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони, та Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики. Підкреслюється, що обидві організації планувати свою роботу в координації з відповідними  європейськими структурами.