Макс Вебер і сучасність: модернізація, раціоналізація, легітимація

Анотація

У статті розкриваються особливості соціологічного теоретизування, що пропонує класична соціологія, зокрема концепція М. Вебера. Визначаються тематичні напрямки, що стали центральними для соціології німецького науковця: модернізація, раціоналізація, легітимація та ін.; аналізується їхня генеза з точки зору сучасних для М. Вебера філософських (Баденська школа неокантіанства) та соціологічних (концепція культурних форм Г. Зіммеля) студій. Підкреслюється, що раціоналізація, яка з соціологічної оптики була вперше розглянута М. Вебером, стає наскрізною темою для соціології до кінця ХХ століття. Зазначається, що подальший розвиток концепції раціоналізації відбувається в межах комунікативного повороту соціології, пов’язаного з ім’ям Ю. Габермаса. Акцентується на тому, що концепція конструювання соціального з огляду на смисл, який вкладає актор у свої дії, стає першою спробою теоретичного синтезування в процесі подолання методологічної кризи в соціологічній науці. Наголошується, що соціологія М. Вебера пропонує відхід від «контейнерного підходу» в аналізі суспільства, який у подальшому був реалізований у межах світ-системної (А. Г. Франк, І. Валлерстайн, Дж. Аррігі та ін.) та синтетичної (М. Арчер, П. Бурдьє, Е. Гідденс, П. Штомпка та ін.) концепцій. Зазначається, що проблематика бюрократизації, сформульована М. Вебером на початку ХХ століття для опису процесів становлення модерної держави, набуває сьогодні нової актуальності у зв’язку із поширенням «бюрократичного духу» на комерційні підприємства, побудовані за мережевою логікою. Аналізуються тенденції посилення  (само)менеджменту з боку найманих працівників, що прискорюються переходом на дистанційну форму праці. Автор показує, яким чином процеси легітимації, необхідні для сприйняття змін у професійній діяльності, водночас сприяють фрагментації та розпаду локальних соціальних просторів.