Генезис економічної нерівності в Україні в контексті її системних наслідків

Анотація

У статті досліджено генезис економічної нерівності в Україні та її системні наслідки в умовах сучасних макроекономічних і геополітичних зрушень. Акцентується увага на тому, що майнове розшарування перетворилося з виключно фінансової проблеми на екзистенційну перешкоду для сталого соціально-економічного розвитку та збереження цілісності суспільства. Доведено, що вітчизняна нерівність має глибокі структурні корені і є не стільки наслідком об’єктивних ринкових процесів, скільки результатом укорінення кланово-олігархічного капіталізму та закріплення механізмів вилучення політичної ренти.
Методологічну основу роботи становить системно-інституційний підхід у поєднанні з історико-логічним, статистичним та порівняльним методами, що дозволило розглянути нерівність як закономірний наслідок дефектів державної політики та глибинних деформацій у системі публічного управління. Інформаційною та емпіричною базою дослідження слугували макроекономічні огляди й аналітичні звіти Світового банку (зокрема Macro Poverty Outlook), Credit Suisse, а також глобальні дослідження міжнародного об'єднання Oxfam, МВФ та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
У статті здійснено детальну періодизацію вітчизняного майнового розшарування, структуровану у три ключові етапи: трансформаційна криза із первинним накопиченням капіталу (1991–1999 рр.), період олігархічної інституціоналізації (2000–2021 рр.) та етап різкої економічної нерівності в умовах воєнного стану (2022 – дотепер). Показано, що сформована в Україні модель розподілу національних активів фактично блокує доступ 99,8 % дорослого населення до процесів ефективного капіталоутворення, консервуючи соціально-економічну стагнацію.
Ключовим результатом роботи є виявлення якісно нових деформацій суспільної структури під час повномасштабної війни. Зокрема, встановлено трансформацію класичної нерівності доходів у гостру поляризацію за рівнем реального споживання, що супроводжується зростанням бідності до 38 % та критичним підвищенням коефіцієнта Джині до 0,50 у 2025 році. Проаналізовано фактори поглиблення диспропорцій, серед яких посилення секторальних дисбалансів та непропорційна тінізація ринку праці, що найсильніше уражає найменш захищені верстви. Наголошено, що надмірне розшарування руйнує довіру громадян до держави, посилює правовий нігілізм, нівелює цінність доброчесності та виступає каталізатором демографічної депресії.
На основі проведеного аналізу обґрунтовано необхідність кардинальної зміни стратегії публічного управління щодо мінімізації економічної нерівності. Підкреслено неефективність політики фрагментарних соціальних виплат та аргументовано потребу переходу до мобілізаційної моделі розвитку і комплексних структурних реформ. Зроблено висновок, що подолання деструктивних наслідків майнової поляризації вимагає докорінної трансформації олігархічної моделі управління, розширення доступу громадян до продуктивних ресурсів, активної деофшоризації та детінізації економіки задля утвердження інституційної справедливості як невіддільного базису людиноцентричної моделі сталого соціально-економічного розвитку.