Еволюція моделей взаємодії держави та громадянського суспільства в Україні: від «participatory governance» до «co-creation»

Анотація

У статті досліджується еволюція концептуальних моделей взаємодії держави та громадянського суспільства в Україні крізь призму переходу від «participatory governance» до «co-creation» як нової парадигми публічного управління. Гіпотеза дослідження полягає в тому, що цей перехід відображає не просто зміну термінологічного апарату, а докорінну трансформацію ролей держави, громадянського суспільства та окремого громадянина у процесі вироблення й реалізації публічних рішень, і що Україна внаслідок трьох ключових потрясінь – Революції Гідності, децентралізаційної реформи та повномасштабного вторгнення росії – пройшла прискорену траєкторію цієї трансформації, яка в інших країнах тривала десятиліттями.
Дослідження застосовує порівняльно-аналітичний та інституційний підходи. На основі систематизації теоретичних концепцій нового публічного врядування (New Public Governance – NPG), колаборативного управління (collaborative governance) та спільного творення (co-creation) виявлено ключові відмінності між моделями та окреслено логіку їх послідовного розгортання в українській інституційній практиці. Особливу увагу приділено аналізу трьох часових горизонтів: домайданний (до 2014 р.), постмайданний (2014–2022 рр.) та воєнного (з 2022 р. донині).
Показано, що кожен із цих горизонтів формував специфічну конфігурацію взаємодії між публічною владою та громадянськими структурами – від патерналістично-декларативної до партисипативно-мережевої й, зрештою, до ко-креативної. Встановлено роль цифровізації публічного управління, зокрема платформи «Дія», у становленні нових форм громадянської участі та спільного вироблення публічних послуг. Проаналізовано виклики, що постають перед Україною на шляху до повноцінної інституціоналізації «co-creation»: асиметрія ресурсів між державними й громадянськими акторами, правова неврегульованість механізмів співтворення, ризики кооптації громадянського суспільства державою.
Зроблено висновок, що «co-creation» в умовах воєнного стану набуває додаткового виміру – механізму збереження та посилення суспільної стійкості (resilience), а повоєнне відновлення вимагає цілеспрямованого формування інституційної архітектури ко-творення як нового суспільного договору між державою та громадянством. Визначено чотири стратегічні завдання для інституціоналізації «co-creation» в Україні: нормативне закріплення, ресурсна симетрія, розвиток колаборативної культури та забезпечення демократичної якості.