Вагінізм і диспареунія. Випадок з клінічної практики

Анотація

У статті йдеться про наступний клінічний випадок. Пацієнтка З., 27 років, незаміжня, сексуального партнера на даний час не має. Протягом 2 років у неї має місце скорочення м’язів, яке перешкоджає проникненню члену у вагіну, що супроводжуються скороченням м’язів стегон. Також має місце біль при спробі проникнення статевого члену у піхву. Ці феномени пов’язані зі страхом їх виникнення при проведенні статевого акту. Здійснене обстеження дозволило вважати, що в даному випадку йдеться про психогенно зумовлені вагінізм та диспареунію (у МКБ-10 коди F52.5 та F52.6 – вагінізм та диспареунія неорганічного походження). У МКБ-11 цей розлад представлений кодом HA20 (сексуальний больовий розлад при проникненні). Даний діагноз є загальним для цих патологій. Проводилася наступна корекція: (1) заходи щодо осмислення пацієнткою своєї проблеми та її походження; (2) когнітивні прийоми для пом’якшення сприйняття свого розладу, зокрема, запропонований нами прийом «співставлення за контрастом»; (3) гіпносуггестивна терапія (програмування та моделювання) [13 сеансів]; (4) модифікована нами техніка «змаху» з арсеналу нейролінгвістичного програмування [проведено один сеанс]; (5) секс-терапія (сексуально-поведінковий тренінг) – введення у піхву вібраторів з глибиною занурення, що збільшується; (6) фармакотерапія: транквілізатор гідазепам та міорелаксант сирдалуд за 1-1,5 години перед спробою проведення статевого акту або введення вібратора. Наведена терапія призвела до повної ліквідації вагінізму, що уможливило проведення вагінальних статевих актів, та значного зменшення вираженості диспареунії. Пацієнтка зазначає, що болючість при введенні члена у піхву значно зменшилася. При фрикціях дискомфортних відчуттів немає. Також тепер вона може проводити статевий акт у різних позах. Раніше це було неможливо, тому що проникнення члена у піхву в деяких із них супроводжувалося більшою хворобливістю. Крім того, зазначає, що тепер потрібно набагато менше часу, щоб ввести пеніс у вагіну (але не через відсутність спазму м’язів, якого вона вже позбулася), а через зменшення боязні виникнення болю при проникненні.