«Перехресні стежки»: ще раз про актуальність комбінованого медико-психологічного підходу до людини як клієнта і пацієнта водночас

Анотація

Стаття присвячена переосмисленню функцій, обов’язків та векторів спрямування зусиль психологів-практиків у ситуації психологічної допомоги конкретним людям, що страждають від бойових дій, обстрілів, воєнного стану, загальної травматизації, спричиненою військовим конфліктом. Наголошується що загальні обставини сьогодення висувають нові вимоги у царині надання психологічних послуг населенню. Їх відмінна риса полягає у неможливості роз’єднати власне психологічну, медичну, соціально-економічну та юридичну проблематику, хоча вказані аспекти безумовно мають свою специфіку. Складнощі ж стосовно конкретного психічного стану людини, що звертається до психолога або до сімейного лікаря полягають у тому, що часто-густо від’єднати розлади соматичного, психічного або особистісного спектру, так би мовити у чистому вигляді, не представляється можливим. І лише апаратурні та лабораторні аналізи, так само як і психодіагностика, чим об’єктивуються скарги та/ або запити особи на погане самопочуття, можуть відтермінувати визначальний аспект докладання зусиль відповідного фахівця (лікаря, психолога або соціального працівника). Підкреслюється, що в перепідготовку як психологів, так і медичних працівників, що належать до первинної ланки медико-санітарної допомоги, слід ввести корективи, а саме: при перепідготовці психологів посилити увагу до медичних аспектів розуміння перебігу стресу, ПТРС, змінених емоційних станів, особистісної патології, соматогеній і т..ін. Натомість при перепідготовці медичних працівників і лікарів варто підсилити психологічні нюанси розуміння переживання тривоги, емоційної травми, гострих емоційних реакцій, специфіки дії захисних механізмів тощо. Тільки комплексний медико-психологічний підхід може оптимальним чином забезпечити дієву допомогу людині, що постраждала у травматичній ситуації. На відміну від лікарів психолог-практик не озброєний чіткими протоколами дій у ситуації надання психологічної допомоги першої ланки. Ось чому необхідно розробити орієнтувальні стандарти визначення першочерговості надання психологічних чи медичних послуг конкретній особі у конкретних обставинах. При цьому при виборі консультативно-психотерапевтичної парадигми саме клієнт-центрована терапія може розглядатися як принципова стратагема, що «відмикає» приховану, неявну проблематику клієнтів-пацієнтів, забезпечуючи належне осмислення ними та відповідне ставлення як до власне соматичних, так і до психічних, і соматоформних, і соматогенних розладів. Останнє й створює необхідний комплайенс пацієнта/ клієнта з лікарем та психологом.