Пo той бік резилентності та травми: сім траєкторій посткризової ідентичності крізь призму транскультуральної позитивної психотерапії

Анотація

Мета. У статті представлено результати емпіричної верифікації та теоретичного розширення «Інтегративної моделі екзистенційного вибору та адаптації» (Ітерація 1.2). Дослідження спрямоване на специфікацію траєкторій посткризової ідентичності цивільного населення в умовах тривалої війни, а також на обґрунтування медіаторної ролі ресурсних сфер та модераторної ролі екзистенційних континуумов у процесі адаптації. Методи. Використано поетапний змішаний дизайн (N > 600). Емпіричну базу склали 102 напівструктуровані наративні інтерв’ю з жителями Харкова та області, проаналізовані методом рефлексивного тематичного аналізу (codebook-підхід). Додатково проведено апробацію авторського 5-крокового інструменту саморефлексії (N > 400) з використанням методів описової статистики для перевірки суб’єктивної ефективності керованої самодопомоги. Результати. Доведено доцільність розширення типології ідентичності приналежності з трьох до семи траєкторій: трансформована локальна, відчужена локальна, мультилокальна, тимчасова евакуаційна, монолокальна, лімінальна та реінтегрована. Виокремлено сферу «Діяльність» (R₂) як автономний ресурсний модуль, що реалізує регуляторний механізм адаптації. Формалізовано функціональні ролі змінних: екзистенційні континууми (C₁–C₆) виступають модераторами, а ресурсні сфери (R₁–R₄) – медіаторами інтеграції травматичного досвіду. Концептуалізовано динамічне співіснування посттравматичного зростання (PTG) та депреціації (PTD) як провідний адаптаційний патерн. Висновки. Встановлено, що успішна адаптація визначається здатністю до когнітивного структурування досвіду та узгодженістю екзистенційного вибору з обраною траєкторією ідентичності. Розроблений інструмент саморефлексії визнано валідним засобом психологічної допомоги, що поєднує принципи транскультуральної позитивної психотерапії з доказовою ефективністю.