ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ У МЕТАМОДЕРНІ: ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ, ПРИКЛАДНА ЛІНГВІСТИКА ТА ПРАВОСВІДОМІСТЬ

Анотація

У поданій роботі представлено комплексний філософсько-антропологічний аналіз екзистенціальних основ, що визначають вектори сучасних гуманітарних трансформацій. Пріоритетною метою дослідження визначено обґрунтування ролі екзистенціальної психології й філософії як інтегративної бази для докорінного реформування освітніх стратегій, правової культури й дискурсивного простору комунікації в епоху метамодерну. Автори доводять, що саме така концептуальна платформа має стати фундаментом для оновлення інституційних практик у кризовому соціумі.

Методологічну основу дослідження становить синтез трьох фундаментальних підходів, що дають змогу охопити багатогранність об’єкта вивчення. По-перше, застосовано феноменологічний метод для аналізу інтенційних актів правосвідомості й виявлення прихованих механізмів формування ціннісних орієнтацій. По-друге, використано герменевтичний підхід, спрямований на інтерпретацію смисложиттєвих конструктів особистості. По-третє, залучено діалектичний метод, що дозволяє експлікувати гострі суперечності між індивідуальною свободою й суспільною нормативністю.

Ключовий антропологічний акцент статті полягає у відмові від детермінованого й абстрактного розуміння права та освіти. Натомість ці соціокультурні феномени послідовно розглядаються крізь призму живого людського досвіду, зокрема через категорії вибору, граничних ситуацій і особистої відповідальності.

Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні поняття «постекзистенціалістського мислення». Цей концепт дає змогу подолати класичний песимізм і трагізм людської самотності, пропонуючи натомість модель конструктивної комунікації в межах сучасного лінгвокультурного простору. У межах роботи вперше проаналізовано точки дотику між радикальною свободою індивіда й імперативними вимогами правового позитивізму. Окремо увагу приділено трансформації інтенцій суб’єкта в нормативно-правовому полі, де екзистенціальний акт постає як першооснова юридичної відповідальності.

Результати роботи засвідчують необхідність переходу від технократичного до екзистенціально-центричного підходу в гуманітаристиці. Доведено, що право й освіта  в умовах метамодерну мають функціонувати не як інструменти зовнішнього контролю, а як простір самоздійснення та автентичного буття людини. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх впровадження при розробці інноваційних навчальних курсів із філософії права й філософської антропології, а також у створенні нових психологічних моделей формування онтологічної стійкості особистості перед викликами глобальної ціннісної кризи.

У висновках наголошується, що майбутнє освітніх і правових стратегії залежить від утвердження принципів діалогу, гуманізму й внутрішньої відповідальності суб’єкта за власне духовне становлення.