ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ ЩОДО ОБ’ЄКТИВНОЇ І СУБ’ЄКТИВНОЇ МІРИ

Анотація

У статті зроблена спроба проаналізувати проблему співвідношення об’єктивної і суб’єктивний міри як людського ставлення до світу, а також ціннісних орієнтацій, на які треба спиратись у процесі життєдіяльності. Практика показує,  що теоретична і практична діяльність буде успішною тільки у тому випадку, якщо вона буде відповідати певній об’єктивній мірі або порядку і закономірностям самого світу. З іншого боку, абсолютна прихильність людини до об’єктивної міри веде до пасивної адаптації і виключає цілеспрямоване пізнання, творчість і створення нового. Коли людина робить наголос виключно на суб’єктивний міри, вона впадає в іншу крайність, занурюючись чи то у міфологічні забобони, чи то у полишене розуму свавілля. Якщо говорити про свободу волі, що є проявом суб’єктивної міри, то ця свобода є досить відносною. Людина може самовпевнено вважати, що вона діє, спираючись на свою вільну волю, але дуже скоро негативні результати її дій покажуть всю хибність таких установок. Зовнішня реальність з усією наполегливістю змусить людину перебудувати свою стратегію з орієнтацією на об’єктивну реальність, якщо вона хоче отримати бажаний результат. Скоріше за все, тільки у тому випадку, якщо суб’єктивна міра людини приходить у певний резонанс з об’єктивною мірою світу, народжується щось нове, небачене у природі.

Людина, отримавши розум і вільну волю, приносить у будь які форми активності свою суб’єктивну міру, перетворюючи світ у своїх інтересах і цілях. Хоча далеко не завжди її дії дають бажаний результат, у неї немає іншого масштабу й способу дій, аніж як у відповідності до своєї суб’єктивний міри. Якщо бути послідовним, тоді слід визнати, що для того, щоб людина зберегла себе й рухалась далі шляхом прогресу, необхідно дотримуватись міри між об’єктивною і суб’єктивною мірою, зробити цей принцип основою світогляду і методологію практичної діяльності по перетворенню світу. Є серйозні підстави вважати, що природа існує сама по собі, вона абсолютно байдужа до людини, її інтересів і потреб, чужа і ворожа розуму і життю взагалі. Ентропія у світі в цілому зростає. Проте, в окремих його сегментах збільшується порядок, і людина з її розумом, її суб’єктивною мірою, повинна всебічно підтримувати й розвивати цей порядок, вбачаючи у цьому своє найвище призначення і сенс життя.