ДРЕЙФ ГІ ДЕБОРА ЯК ГРА, ЩО ЕМАНСИПУЄ

  • Антон Алексеєнко Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна https://orcid.org/0009-0007-3295-182X
Ключові слова: Гі Дебор, дрейф, гра, практика, емансипація, пост-постмодерн

Анотація

У статті розглядається концепт дрейфу Гі Ернеста Дебора як ігрова практика і концепт. Тенденція пост-постмодерну визначається як звернення безпосередньо до індивіда, переосмислюючи щирість, іронію, емоційність. Це є реакцією на постмодерну антигуманістичність, яка найбільш повно втілилась у філософії постструктуралізму. Нова епоха зобов'язує нас переглядати старих авторів для її осмислення. У статті послідовно доводиться, що Гі Дебор – автор, який може розкритися новим чином в контексті пост-постмодерна. Для цього пропонується нова інтерпретація творчості філософа, яка ставить в центр його думки концепцію і практику дрейфу. Отже, у статті виноситься за дужки праця "Суспільство спектаклю" тією мірою, наскільки це можливо. Дрейф розглядається як ігрова практика. Така інтерпретація не відступає від думки самого Гі Дебора, оскільки він був знайомий з роботами Йохана Гейзинги, і вони високо ним оцінювалися. Дебор розглядав гру як альтернативний серйозності простір, а серйозність – як сконструйовану капіталістичною системою, продуктом якої і є суспільством спектаклю. Дрейф у філософії Гі Дебора був революційною практикою, яка мала б подолати суспільство спектаклю. У цій статті ставиться під сумнів революційний потенціал дрейфу. Дрейф, за своєю суттю, це практика отримання нового досвіду, що прориває відчуженість суспільства спектаклю. Позаяк цей досвід індивідуальний, він не може стати основою революції, яка вимагає об'єднуючої ідеї. Тому стаття розглядає дрейф як емансипаторну гру, оскільки в суспільстві спостерігається запит на вихід з системи, сконструйованої капіталізмом. Цей запит проявляється в сфері розваг, багато з яких задовольняють запит на ескапізм. Отже, Гі Дебор реактуалізується в контексті нинішньої епохи пост-постмодерна, якій притаманні як повернення до індивідуальності, так і запит на вихід з капіталістичної парадигми.

Завантаження

##plugins.generic.usageStats.noStats##

Біографія автора

Антон Алексеєнко , Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

аспірант,  філософський факультет

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

майдан Свободи, 4, Харків, 61022, Україна

Посилання

Andreotti, L. (1999) Unitary urbanism: Play-tactics of the Internationale Situationniste (1957-1972) Rome: ACSA international conference

Architecture and play. (1955) (G. Denis, Trans.) Retrieved from https://www.cddc.vt.edu/sionline/presitu/andplay.html

Debord, G. (1956) Theory of Derive (J. Kulish, Trans.) Retrieved from: https://kontur.media/drift_theory/#one. (In Ukrainian).

Debord, G. (1956) Two accounts of the Derive (T. Y. Levin, Trans.) Retrieved from https://www.cddc.vt.edu/sionline/presitu/twoaccounts.html

Debord, G. (1956) Preface to Potlach (1954-1957) (R. Keehan, Trans.) Retrieved from: https://www.cddc.vt.edu/sionline/postsi/potlatchpreface.html

Gilman-Opalsky, R. (2011) Spectacular Capitalism. Guy Debord and the Practice of Radical Philosophy. New York: Autonomedia

Merrifield, A. (2005) Guy Debord. UK, Islington: Reaktion Books Ltd

Penner, D. (2015) Guy Debord and the politics of play. In Breaugh M. Holman C. Magnusson R. Mazocchi P. Penner D. (Ed.) Thinking radical democracy. The return to politics in Post-war France. (pp. 165-186) Toronto, Canada: University of Toronto Press. https://doi.org/10.3138/9781442621992-008

Plant, S. (2002) The most radical gesture. The Situationist International in a postmodern age. UK, Oxfordshire: Taylor & Francis e-Library

Ross, K. Henri Lefebvre on the Situationist International. Interview (1983) Retrieved from https://www.notbored.org/lefebvre-interview.html

Russell, E.-J. (2022). Guy Debord, an Untimely Aristocrat. Theory, Culture & Society, 39(5), 103-125. https://doi.org/10.1177/02632764211069298.

Опубліковано
2024-06-21
Цитовано
Як цитувати
Алексеєнко , А. (2024). ДРЕЙФ ГІ ДЕБОРА ЯК ГРА, ЩО ЕМАНСИПУЄ. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії», (70), 97-103. https://doi.org/10.26565/2226-0994-2024-70-7