ДРЕЙФ ГІ ДЕБОРА ЯК ГРА, ЩО ЕМАНСИПУЄ
Анотація
У статті розглядається концепт дрейфу Гі Ернеста Дебора як ігрова практика і концепт. Тенденція пост-постмодерну визначається як звернення безпосередньо до індивіда, переосмислюючи щирість, іронію, емоційність. Це є реакцією на постмодерну антигуманістичність, яка найбільш повно втілилась у філософії постструктуралізму. Нова епоха зобов'язує нас переглядати старих авторів для її осмислення. У статті послідовно доводиться, що Гі Дебор – автор, який може розкритися новим чином в контексті пост-постмодерна. Для цього пропонується нова інтерпретація творчості філософа, яка ставить в центр його думки концепцію і практику дрейфу. Отже, у статті виноситься за дужки праця "Суспільство спектаклю" тією мірою, наскільки це можливо. Дрейф розглядається як ігрова практика. Така інтерпретація не відступає від думки самого Гі Дебора, оскільки він був знайомий з роботами Йохана Гейзинги, і вони високо ним оцінювалися. Дебор розглядав гру як альтернативний серйозності простір, а серйозність – як сконструйовану капіталістичною системою, продуктом якої і є суспільством спектаклю. Дрейф у філософії Гі Дебора був революційною практикою, яка мала б подолати суспільство спектаклю. У цій статті ставиться під сумнів революційний потенціал дрейфу. Дрейф, за своєю суттю, це практика отримання нового досвіду, що прориває відчуженість суспільства спектаклю. Позаяк цей досвід індивідуальний, він не може стати основою революції, яка вимагає об'єднуючої ідеї. Тому стаття розглядає дрейф як емансипаторну гру, оскільки в суспільстві спостерігається запит на вихід з системи, сконструйованої капіталізмом. Цей запит проявляється в сфері розваг, багато з яких задовольняють запит на ескапізм. Отже, Гі Дебор реактуалізується в контексті нинішньої епохи пост-постмодерна, якій притаманні як повернення до індивідуальності, так і запит на вихід з капіталістичної парадигми.
Завантаження
Посилання
Andreotti, L. (1999) Unitary urbanism: Play-tactics of the Internationale Situationniste (1957-1972) Rome: ACSA international conference
Architecture and play. (1955) (G. Denis, Trans.) Retrieved from https://www.cddc.vt.edu/sionline/presitu/andplay.html
Debord, G. (1956) Theory of Derive (J. Kulish, Trans.) Retrieved from: https://kontur.media/drift_theory/#one. (In Ukrainian).
Debord, G. (1956) Two accounts of the Derive (T. Y. Levin, Trans.) Retrieved from https://www.cddc.vt.edu/sionline/presitu/twoaccounts.html
Debord, G. (1956) Preface to Potlach (1954-1957) (R. Keehan, Trans.) Retrieved from: https://www.cddc.vt.edu/sionline/postsi/potlatchpreface.html
Gilman-Opalsky, R. (2011) Spectacular Capitalism. Guy Debord and the Practice of Radical Philosophy. New York: Autonomedia
Merrifield, A. (2005) Guy Debord. UK, Islington: Reaktion Books Ltd
Penner, D. (2015) Guy Debord and the politics of play. In Breaugh M. Holman C. Magnusson R. Mazocchi P. Penner D. (Ed.) Thinking radical democracy. The return to politics in Post-war France. (pp. 165-186) Toronto, Canada: University of Toronto Press. https://doi.org/10.3138/9781442621992-008
Plant, S. (2002) The most radical gesture. The Situationist International in a postmodern age. UK, Oxfordshire: Taylor & Francis e-Library
Ross, K. Henri Lefebvre on the Situationist International. Interview (1983) Retrieved from https://www.notbored.org/lefebvre-interview.html
Russell, E.-J. (2022). Guy Debord, an Untimely Aristocrat. Theory, Culture & Society, 39(5), 103-125. https://doi.org/10.1177/02632764211069298.
Авторське право (c) 2024 Антон Алексеєнко
Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License 4.0 International (CC BY 4.0), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
3.gif){kind=logo}
