ДОГОВІРНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУРИ МЕДІАЦІЇ ПРИРОДОРЕСУРСНИХ СПОРІВ

Анотація

Вступ. Природоресурсний спір потрібно розглядати як різновид екологічного конфлікту. Останній в свою чергу виступає елементом більш ширшого поняття, а саме соціального конфлікту. Аналіз судової статистики свідчить про достатню кількість наступних природоресурсних спорів: конфлікти що виникають у правовідносинах в галузі використання вод; земельні спори; з володіння, користування та розпоряджання лісами; забезпечення раціонального використання лісових ресурсів; у сфері використання та відтворення рослинного та тваринного світу, об’єктів природно-заповідного фонду, користування надрами та гірничих відносинах.  

Короткий зміст основних результатів дослідження. Проведена під час дослідження систематизація та структурування правових норм, дозволяє сформулювати наступні групи по договірному врегулюванню медіації природоресурсних спорів: 1. Договір про проведення медіації - угода про надання послуг з проведення медіації з метою запобігання виникненню або врегулювання конфлікту (спору), укладена сторонами можливого або наявного конфлікту (спору) та медіатором (медіаторами) у погодженій ними усній чи письмовій формі, яка відповідає вимогам закону; 2. Медіаційна угода - письмова угода учасників правовідносин про спосіб врегулювання всіх або певних конфліктів (спорів), які виникли або можуть виникнути між ними, шляхом проведення медіації. Медіаційна угода може укладатися у формі медіаційного застереження в договорі або у формі окремої угоди; 3. Угода (договір) за результатами медіації - угода, що фіксує результат домовленості сторін медіації у погодженій між ними усній чи письмовій формі з урахуванням вимог закону.

Висновки. На сьогодні, законодавець дозволяє врегульовувати природоресурсні спори шляхом їх медіації, відповідно до Закону України «Про медіацію» але з обов’язковим урахуванням особливостей, передбачених екологічним, в тому числі земельним законодавством.

Концептуальним положенням для медіаційних договорів потрібно розглядати умову, що вони не повинні порушувати права та інтереси держави, а також суспільні інтереси або інтереси інших осіб які не були залучені до медіації. До таких випадків, наприклад,  можна віднести інтереси власників сусідніх земельних ділянок.

Окрім того, доцільним є поширення обов’язкової письмової форми для укладення  договорів про проведення медіації та угод за результатами медіації у земельних спорах на договори при проведенні медіації інших природних ресурсів (вод, лісів, тваринного світу і т.д.).

Також при укладанні угод медіації відносно земельних ресурсів повинні враховуватися обмеження і обтяження які існують що до земельної ділянки, а саме:

-  обтяження  власника землі правами інших осіб (сервітут, суперфіцій, емфітевзис);

- заборони на користування та/або розпорядження (заборона на провадження окремих видів діяльності, на зміну цільового призначення, умова додержання природоохоронних вимог, утримання та збереження полезахисних лісових смуг тощо);

- обмеження встановлені режимами: охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель тощо.

Отже, зазначений зміст правових норм говорить про те, що такий інститут як медіація може в повній мірі бути застосований для ефективного вирішення природоресурсних спорів, з урахуванням відповідної специфіки, наприклад земельного законодавства яке розглядає природні об’єкти не лише як засіб виробництва чи територіальний базис але і як природний ресурс, що має важливу екологічну цінність.