ПОНЯТТЯ КАРАНТИНУ ТА ЙОГО СПІВВІДНОШЕННЯ З СУМІЖНИМИ КАТЕГОРІЯМИ

Анотація

Вступ. Пандемія, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2 змусила більшість держав встановити карантинні заходи, в Україні з березня 2020 року на всій її території запроваджено карантин. Метою статті є повне комплексне дослідження поняття «карантин» як з етимологічного, так з медичного і правового боку; визначення його основних ознак, що дозволяють відмежовувати карантин від таких суміжних категорій як обсервація та (само) ізоляція. В дослідженні для встановлення сутності поняття «карантин» використані такі методи як: етимологічний, історичний, порівняльно-правовий.

Короткий зміст основних результатів дослідження. Зазначено, що вперше карантин було запроваджено в 14 ст. в Італії під час спалаху чуми. В тлумачних словниках карантин розглядається у двох значеннях: 1) санітарний пункт (лікарська застава); 2) перебування (затримування) на визначений термін осіб, які прибули з місць, де є чума чи будь-яка зараза, або осіб, які перенесли епідемічну хворобу чи мали контакт з хворими, щоб уникнути розповсюдження хвороби. З медичної точки зору карантин розглядається як система державних або місцевих санітарних заходів, спрямованих проти поширення інфекційних захворювань і на ліквідацію епідеміологічних вогнищ. В Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин визначається як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. В юридичній літературі карантин розглядається як правовий режим.

Висновки. Проведене дослідження дозволило виокремити такі важливі ознаки карантину як: карантин – це комплекс адміністративних, медико-санітарних, організаційних, правових, обмежувальних, протиепідемічних заходів; такі заходи обмежені часом та місцем; вони мають певну мету – не допустити поширення інфекційних захворювань на території держави; карантин передбачає ізоляцію карантинного об’єкту від інших. Дані ознаки дозволяють відмежовувати карантин від таких суміжних категорій як обсервація та (само) ізоляція. Обсервацією є перебування особи, стосовно якої є ризик поширення інфекційної хвороби, в обсерваторі з метою її обстеження та здійснення медичного нагляду за нею. Самоізоляція визначається як перебування особи, стосовно якої є обґрунтовані підстави щодо ризику інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі зобов’язання особи. Наголошено, що терміни «карантин», «обсервація» та «ізоляція» є спорідненими, передбачають певні протиепідемічні заходи, що спрямовані на недопущення поширення інфекційних хвороб.