ОСОБЛИВОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ АРБІТРАБІЛЬНОСТІ У КРАЇНАХ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ’Ї
Анотація
Стаття присвячена аналізу особливостей закріплення та регулювання арбітрабільності у країнах романо-германської правової сім’ї, на прикладі Франції, Швеції, Німеччини та Фінляндії. Встановлено, що арбітрабільність поділяється на об’єктивну та суб’єктивну, кожна з яких має власні особливості закріплення в законодавстві кожної країни. Підкреслено, що французьке арбітражне законодавство є одним з найбільш проарбітражних в Європі, зокрема щодо питань, що стосуються арбітрабільності та публічного порядку. Відносно особливостей шведського регулювання арбітрабільності зазначено, що арбітрабільність визначається як за законом, застосовуваним до арбітражної угоди, так і за шведським правом. Якщо спір не є арбітрабільним відповідно до одного із зазначених правопорядків, склад арбітражу може не мати компетенції на розгляд цього конкретного спору. Встановлено, що з огляду на те, що проблема неможливості примусово виконати арбітражну угоду з конкретного питання, по суті, є проблемою дійсності договору, то належним моментом перевірки арбітрабільності є момент укладення сторонами арбітражної угоди. Якщо спір виник в той же момент, коли сторони уклали договір, і тоді сторони могли врегулювати його мирним шляхом, то такий спір є арбітрабільним. Проаналізовано позицію фінського законодавства щодо обмеження права сторони арбітражного розгляду вимагати скасування/відмови в приведенні у виконання арбітражного рішення з підстав, які вона не заявляла під час розгляду спору третейським судом. Встановлено, що у практиці фінських судів, не зустрічається прикладів обмеження права сторін, що укладають комерційні контракти із залученням бюджетного (державного) фінансування, передати спори з таких контрактів на розгляд третейського суду. З’ясовано, що у Німеччині предметом арбітражного спору в Німеччині може бути будь-яка майнова вимога. Німецьке законодавство відображає концепцію арбітрабільності, що передбачає дві умови допустимості розгляду спору за допомогою арбітражу: в разі, якщо предмет спору не входить до виключної компетенції державного суду Німеччини (об'єктивна арбітрабільність), і в разі, коли сторонами спору укладено дійсне арбітражна угода (суб'єктивна арбітрабільність).
Завантаження
Посилання
2. Скворцов, О. Ю. Третейский суд. Арбитрабельность споров. О. Ю. Скворцов. Юрист и бухгалтер. 2004. № 2 (15). С. 30-34
3. Хегер, С. Законодательство Австрии о международном коммерческом арбитраже и перспективы его развития.С. Хегер .Третейский суд. – 2004. – № 2 (32). – С. 49
4. Loquin E. L’arbitrage du commerce international. Joly éditions; Lextenso éditions, 2015. No 81 (p. 79–80).
5. Tissot c Neff, Cass. com. 28 novembre 1950. Bull. civ. III, n355. D. 1951. p. 170.
6. G. Wrande and I. Wrande v. S. Wrande. NJA. 2005 p. 276.
7. P.K. Bygg AB and P.-J. K. v. J. S., NJA, 2002. p. 322
8. Finnish arbitration act 1992. URl: https://www.finlex.fi/fi/laki/kaannokset/1992/en19920967_20150754.pdf
9. Zivilprozessordnung § 1025 URL: http://www.gesetze-im-internet.de/zpo/__1025.html
10. Marcus Schönknecht, Beweisbeschaffung in den USA zur Verwendung in deutschen Verfahren. GRURInt 2011. s.1000-1009
Авторське право (c) 2020 Навроцька Ю. О.
Цю роботу ліцензовано за Міжнародня ліцензія Creative Commons Attribution 4.0.